Приниження самих себе. Цей вирок виніс керівник Українського Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович подіям, що відбувалися 10 червня під будівлею Адміністрації Президента України. Точніше, приниженням відомий історик назвав не акцію протесту, а один її елемент — так зване "перейменування". Активісти "оздобили" стіну саморобною табличкою з написом "Администрация Губернатора Малоросии".
На протест із "перейменуванням" активістів штовхнули дві основні причини. Спершу екс-президент Леонід Кучма, поновлений у Мінській переговорній групі, озвучує пропозицію до ЗСУ "не стріляти у відповідь", натомість зняти економічну блокаду з ОРДЛО. Далі Юлія Мендель від імені свого шефа пише в Facebook: Росія втратила контроль над бойовиками-сепаратистами, тож повинна відновити, й тоді звідти стріляти припинять.
Зараз буде банальна, штампована, але необхідна фраза: подія традиційно розділила українських мешканців Facebook. Частина згодна з паном В'ятровичем і вважає таке дійство перегином. Мовляв, тим самим учасники акції мимоволі визнали факт капітуляції перед Росією, проти якої й вийшли протестувати. Частина заступається за "перейменування": це перформанс, моделювання неприпустимої ситуації, спроба показати неприйнятні реалії.
Як на мене, "Администрация Губернатора Малоросии" — лише емоційна, погано продумана відповідь на мінімальний рівень компетентності чинного президента.
Так, вимагати від президента пояснень думок та дій його підлеглих — законна справа. Ще більш законна вимога – аби голова держави частіше говорив щось сам і пояснював власні рішення власними словами. Проте громадяни України відшмагали не пана Зеленського, а самих себе. Не виступили проти капітуляції, а фактично визнали її, самостійно назвавши свою державу Малоросією.
Нагадаю, так називали ту частину українських земель, яка відійшла до Російської імперії й перебувала під царським протекторатом від кінця ХVІІІ до початку ХХ століття, точніше — до лютого 1917 року. Топонім спершу не мав носити образливого значення, проте саме так і сприймався. "Малоросія" свідчила про визнання верховенства "Великоросії", читайте — Російської імперії. І за царських часів губернатори на українських землях призначалися безпосередньо царськими указами — з Санкт-Петербургу.
Хід думок протестувальників, які використали це слово, пояснюється просто. Патріоти не хочуть капітуляції України перед Росією, унаслідок якої голову нашої держави можуть призначити після прямого чи непрямого узгодження кандидатури з Москвою. Та їхнє твердження — докорінно невірне й справді виглядає такою собі самокапітуляцією.
Якщо вже хочеться в чомусь звинуватити пана Зеленського, більш логічно буде, на мою думку, уявити його кимось на кшталт керівника Української РСР, який готовий тісно співпрацювати з Росією. При цьому повернувши в політику принцип багатовекторності й, на відміну від губернатора Малоросії, дбаючи про збереження за собою бодай формальних функцій очільника незалежної держави. А так — учасники акції протесту справді принизили самих себе, власноруч змоделювавши ситуацію повної здачі національних інтересів.