Я народилася у релігійній галицькій родині. Неділі чи свята в нас не буває без відвідування церкви. “Отче наш” ми знаємо з того віку, коли себе й не пам’ятаємо. У бабусі в селі під час грози ми сідали в одній кімнатці і молилися.
“Гримить — це Бог на нас свариться”, — казала бабця. На кожен сильний грім ми хрестилися: “Господи, прости нас грішних”.
Сьогодні мені 24. Я розумію, чому насправді виникає грім і блискавка. Та досі хрещуся після кожного сильного гуркоту: “Господи, прости мене грішну”. Моя віра в те, що на все воля Божа — беззаперечна. Ні, це не означає, що я в усьому сподіваюся на Бога. Навпаки, знаю, що досягати чогось потрібно самотужки, стараючись, що є сил. Водночас щиро вірю, що Господь скеровує мене до тих чи тих людей і обставин. Знаю і чимало людей, для яких значно важливіше — здаватися релігійними, ніж такими бути. Вони ходять до церкви у свята й щонеділі, на молебні, реколекції та зустрічі братств. Та у повсякденному житті рідко підтверджують Божі істини. Для них нашкодити комусь — звична справа, а чийсь успіх — причина для нарікань, сварок, заздрості.
А є віруючі, які, окрім Бога, вірять у різні забобони: не передавати через поріг, не виносити сміття після заходу сонця, не лити через руку і ще багато “не”.
Коли моя подруга йшла до вінця у церкві, люди радили одягнути білизну навиворіт — це вбереже від зурочення. Те ж казали моїй мамі, коли збирала мене до першого причастя. Зрозуміти логіку мені важко: дитина приступає до найбільшого християнського Таїнства Євхаристії у Божому храмі, а від злих очей її мають уберегти вивернуті трусики. Серйозно?
Люди пов’язують червону нитку на руку і водночас п’ють свячену воду; носять хрестик разом із амулетом від ворожки. Моляться перед іконами і вірять у викачування яйцем. Цей магічний ритуал начебто допомагає від усього — ячменя, вроків, пияцтва та імпотенції.
Звісно ж, за нього ще треба заплатити, але викачування яйцем точно допоможе, особливо, якщо поставити свічку в церкві для закріплення результату!
Такі люди люблять дивитися телевізійні програми про екстрасенсів, де ті шукають убивць і виганяють злих духів на камеру. Ще й щиро вірять у ці постановки! Моя знайома щонеділі вранці ходить до церкви, а ввечері вмикає телевізор, аби подивитися шоу про екстрасенсів.
У сусідньому селі була жінка, про яку казали — вона “може щось поробити”. Ця пані завжди була усміхненою і милою, віталася, питала як справи. Та знайомі наполягали: щойно “ця” до них прийде — слабне худоба чи ламається техніка. Я виразно закочувала очі, коли чула такі звинувачення. Коли вона померла, в них нічого не змінилося. Худоба і далі хворіє, а техніка — ламається. Мабуть, знову хтось “поробив”?
“Не ведеться господарство, кролі вмирають і вмирають. То, певно, сусіди поробили. Треба їхати до бабки!” — скільки разів я це чула від інших. Ми теж знаходили закопані посеред нашого городу яйця, купки солі в кутку садка, голки в огорожі, але ніколи не надавали цьому особливого значення. Я переконана: доки непохитно вірю в Бога, всі ці “вроки” мене не візьмуть.
Читайте також про те, що відбувається на українському ринку картоплі