Мій текст для "Експресу" про те, що запровадження ЗНО з математики є насправді поганою ідеєю, бо лише додасть стресу і проблем учням, але не покращить їхнє знання самого предмету, нещадно критикували. Деякі читачі чомусь вирішили, що я виступаю проти алгебри зокрема і точних наук взагалі, хоча все було з точністю до навпаки – я лише говорив, що шкільні курси треба осучаснювати й спрощувати, брати школярів зацікавленням, а не примусом.
І під цим кутом моя позиція щодо математики в школі не відрізняється від погляду на уроки української мови й літератури. Так само, як дроби, тангенси, косинуси, теореми, різноманітні рівняння відлякують учня від математики, так і поглиблене вивчення синтаксису, фонетики, суперечливий правопис відштовхують школяра від української мови. Та чи не найголовніша проблема – непідготовлені до партнерської роботи з дітьми вчителі, які добре знають свій предмет, але погано знаються на дитячій психології.
Щоб не ходити за прикладом далеко, розкажу про власний досвід. За першою освітою я – український філолог, у дипломі написано, що він належить вчителеві української мови й літератури. Але мій реальний досвід – під час педагогічних практик на старших курсах – доволі сумний. Бо виявилося, що в університеті нам дали глибокі знання про мовознавство й літературознавство, але нас не навчили розмовляти з дітьми, розуміти їх.
Лекції з педагогіки зводилися до диктування дефініцій, конспектування поверхової, “вікіпедійної” інформації про школи й основні прізвища в педагогіці. Реальних практичних курсів роботи (не кажучи вже про співпрацю!) з дітьми у нас не було. Тобто в школу ми приходили, маючи надмірний багаж знань про свій предмет, але з повною відсутністю навичок для викладання в дітей різного віку. Тож і не дивно, що брак сучасних підходів, невміння зацікавити учнів ми компенсували суворістю. Чесно кажучи, дуже тішуся, що я так і не став учителем – пощастило дітям!
Отже, критика викладання математики не означає, що з вивченням мови й літератури у нас все гаразд. Та й ЗНО з цих предметів далеке від досконалості: перевантажене дрібницями, винятками, біографічними фактами про письменників і сюжетними деталями класичних творів. Весь цей масив інформації навряд чи згодиться випускнику в реальному житті. А кількість цих питань насправді виконує протилежну від запланованої функцію: замість уважно читати повні версії творів, школярі змушені обмежуватися хрестоматійними уривками або й зовсім лише зазубрювати правильні відповіді без читання художніх текстів.
Що варто змінити у вивченні української мови й літератури в школі? Передусім – сам підхід, коли учень змушений вивчати типи складнопідрядних речень чи поневірятися у визначенні ямбів і хореїв, але не усвідомлює, що мова – живий організм, що він сам є не лише носієм, а й творцем мови. Чому б не поговорити з учнями про сленґ, різноманітні слівця, які вони використовують на перервах і в чатах? Чому б не погратися зі стилями, написати промову президента чи проаналізувати розповсюджені помилки в онлайн-листуванні й переписках, а замість класичної поезії визначити рими в сучасній реп-пісні? А як нам бракує сучасних програм і застосунків для смартфонів і комп’ютерів, ютуб-уроків та різноманітних мовних ігор!
Курс української мови й літератури в школі покликаний спонукати учня послуговуватися рідною мовою в усіх сферах життя. І nota bene: показати школяреві з російськомовної родини красу української мови, спонукати його і в побуті стати україномовним. А досягнути цього можна, осучаснивши викладання української мови, запровадивши інноваційні ігрові формати, продемонструвавши, наскільки наша мова гнучка і як повнокровно вона розвивається в модерні часи.
Дякуємо, що прочитали цей текст в газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.