24 серпня 2019 року об 11.00 картина неподалік парку Шевченка в Києві нагадує кінець листопада 2013 року. Саме біля входу в Червоний корпус університету гуртувалася колона, яка починала рух бульваром Шевченка вниз до Хрещатика, звідти — на Майдан. У ті дні ще доволі мирний, веселий, молодіжний, танцювальний, з гаслом: "Без політики!" Шість років потому маємо дежавю. Навіть бачиш у колонах тих самих із тими самими гаслами та жовто-синіми стрічками на рукавах та у дівочих косах.
Хода починається. Чути вигуки: "Слава Україні!", "Героям слава!" Наразі єдина відмінність дійства від листопаду шестирічної давнини — на Бессарабській площі вже немає пам'ятника Леніну, очепленого по периметру двома рядами правоохоронців. Відтак нема зайвого приводу для кпинів та маленьких словесних перформансів. Але незабаром, уже на Хрещатику, на підступах до Майдану ходу зупиняє кордон Нацгвардії. Далі не можна. Бо за периметром... ще одна хода. Щоправда, за участю чинного президента, під орудою очільників нової влади. Ризики провокацій є з обох сторін.
Описане вище — лише спроба змоделювати ситуацію, яка може виникнути в центрі Києва під час святкування Дня Незалежності.
Нагадаю, Володимир Зеленський та його команда вирішили розпочати урочистості о 9.30 з ушанування пам'яті героїв Небесної Сотні. Досі невідомо, чи влада залучить до цього дійства родичів загиблих під час Революції гідності та у війні з Росією, активістів, які постраждали на Майдані від "Беркута" й тітушок, відомих українців, які були рушієм повалення режиму Януковича.
Зате достеменно відомо: нинішні очільники держави, передусім із президентського оточення, в новорічному випуску "Вечірнього кварталу" шість років тому жартували про "ебонітові палички". Більше того: позиція лідера партії "Слуга народу" Дмитра Разумкова в часи Майдану була протилежною до тієї, яку відстоювали протестувальники. Тоді він уже не був у Партії регіонів, куди свого часу вступив у 22 роки, бо не сприйняв Помаранчевої революції. Проте під час Майдану пан Разумков працював у команді Сергія Тігіпка, а той, своєю чергою, влився політичною силою в тодішню партію влади. Отже, Революцію гідності ці люди навряд чи вітали. Нема гарантії, що полеглих її учасників вони шанують щиро, а не через те, що "так положено".
Тому не дивно, що ця ситуація так розбурхала суспільство. Адже День Незалежності — головне державне свято України, яке від 2014 року набуло нарешті ваги не для окремих патріотичних "гуртків за національними інтересами", а для всієї країни. І ось тепер кордон Нацгвардії, який розділятиме офіційний і неофіційний заходи, фактично ділитиме День Незалежності України навпіл, що докорінно неправильно. Адже виглядатиме, ніби в нас дві держави, чи, точніше, два різних сприйняття однієї.
Прикро, та певен, що головною, чільною урочистою подією суспільству подадуть День Незалежності імені Офісу президента. Натомість громадяни, налаштовані виключно на мирну ходу, але — власну, у форматі своєрідної фронди, відчують себе маргіналізованими.
Рано чи пізно незгодні з новою владою захочуть реваншу. Частині активного суспільства зіпсували їхній, на їхню думку, — справжній День Незалежності. Таке, особливо в наш час, на фоні системних помилок влади щодо оцінки війни на Донбасі й намірів Росії, навряд чи залишиться без відповіді надовго.