Про велику маленьку незалежну Україну

Нам дістався той випадок, коли не країна для нас, а все-таки спочатку ми для країни. І, як би не прикро було визнавати, за час нашого життя це навряд чи суттєво зміниться.

Катерина Бабкіна, письменниця
Катерина Бабкіна, письменниця

Пригадую, вперше я усвідомила це, коли була підлітком, і була шокована. Перед святкуванням Дня Незалежності тоді з’явилися гасла — “Україні 10” — і я якось аж перечепилася поглядом через ці слова та подумала — в сенсі 10?! Жартуєте, 10 років? 10 років — та це ж щось взагалі безтолкове, в сусідів є такий син, я бачила, я знаю!

10 років в моєму сприйнятті могло бути дитині, якої 10 років тому не було на світі, а тоді вона народилася і вже 10 років, як є. Ну чи магнітофону, котрого не існувало в матеріальній дійсності, а потім 10 років тому його зібрали десь на заводі, звідти він потрапив в якийсь польський магазин, а звідти контрабандою — до сусідки додому.

Ну але Україна — Україна ж не народилася і не з’явилася, вона ж завжди була? Про неї ж уже так довго журилися, співали пісень і складали вірші. Люди за неї потерпали, гинули — ще в ті давні роки, про які в школі вчать на історії, а тепер ви мені отак виймаєте і простягаєте — на, розпишися, Україна, 10 років. Серйозно?

Ні, формально я розуміла, що колись давно різні племена бігали туди-сюди територіями, де тепер живуть мої співгромадяни, і в той час України ще не було, але в моїй тодішній тимчасовості це було для мене практично так само, як розмірковувати про якийсь осяжний час, який минув відтоді, як ще не було Землі, тобто, фактично, світу. Я мала це на увазі, але й одне, й інше було від мене (чи для мене?) тоді так безкінечно далеко в часі, що це далеко цілком можна було назвати словом “завжди”.

Число 10 натомість дуже з цим контрастувало. 10 — це було менше, аніж мені років. 10 — це осяжно і куцо. Я ж тоді уже пам’ятала себе, я пам’ятала, як ми святкували Новий Рік 10 років тому, і я уже була свідома і мала те специфічне відчуття, що от — рік новий, а я уже не зовсім (з часом це відчуття проходить, звісно, і ми починаємо фокусуватися на зовсім іншому, але тоді воно ще було для мене виразним).

Тоді я ще жила з думкою, що я маленька, і от раптом вперлася в розуміння, що Україна, виявляється, молодша за мене. Тепер я знаю про антропоморфізм як метод пізнання й осягнення дійсності, а тоді ніяк не могла зробити крок в бік від цього свого олюднення сприйняття країни, і від того, що якась така здоровенна, потужна і складна система, як ціла країна, виявилася молодшою за мене, мені було некомфортно.

Бо молодші, вони менші. Їх не можна ображати. Про них варто дбати, їх треба захищати. Їм може знадобитися допомога. Вони мають менше досвіду.

Ці два розуміння (“країна – велика, а я маленька” та “я – старша, а країна – молодша”) і прірва сенсів між ними, пригадую, на довгі дні зайняли мій мозок. Ще гірше стало, коли я усвідомила, що країна не обжене мене в якийсь момент і ніколи не стане в цій схемі на своє правильне місце — місце чогось великого, певного, прадавнього, більшого і сильнішого, “старшого”. Що кількість років збігатиме для нас однаково, і я завжди, завжди, завжди буду старша. Аж доки не помру — тоді країна все ще буде молода, просто я не буду уже старша за неї, бо мене не буде взагалі.

Гадаю, десь тоді почався мій власний довгий шлях усвідомлення того, що оформилося остаточно не так давно. Якщо коротко, це можна вкласти в таке твердження: про цю країну мені доведеться подбати. Мабуть, щось схоже відчувають діти, коли їхній світ раптом перевертається з ніг на голову, і вони ще малими опиняються в сім’ї “за старшого” в ситуації, коли батьки втратили праце- чи дієздатність або просто розгубилися.

А можна й піти далі, і сказати про це так: тоді я почала розуміти, що нам дістався той випадок, коли не країна для нас, а все-таки спочатку ми для країни. І, як би не прикро було це визнавати, за час нашого життя це навряд чи суттєво зміниться. Чесно, таке усвідомлення мене не потішило.

В мене уже тоді, мабуть, були якісь очікування щодо того, що країна, Батьківщина — це система, в якій я в безпеці, де я можу зростати, розвиватися, функціонувати, де отримуватиму підтримку чи хоч якісне спрямування. Це система, яка мене по-материнськи прийме і прилаштує саме туди, де мені було б добре. Тоді якраз закінчувалися дев’яності, і саме такої держави дуже хотілося і бракувало.

І от прийшло відчуття, що в нашій дійсності її немає і в озорому майбутньому не буде. Що країна, яка дісталася мені — це купа уламків, і не вони мене прилаштовуватимуть на краще місце, а я сама складатиму і складатиму їх на місця, розгрібатиму і розбиратиму, сортуватиму, наводитиму лад, паралельно намагаючись вижити, і навіть не тому, що вибрала це — а бо це буде єдиний спосіб знайти серед цього всього нормальне місце для себе. Навіть не знайти, а власне — зробити його собі.

Пізніше я для себе це сформулювала як щось на кшталт “любиш кататися — люби і саночки возити”, але звучало воно так: “любиш кататися — знайди відповідний шмат грунту, розчисти, посади та вирости сосну, звали її, розпиляй на дошки, обчисти їх і оброби, висуши, змайструй санчата, ну і в принципі можеш починати кататися, але не забувай і возити”. Возити, до речі, в цьому контексті, погодьтеся, виглядає уже дрібницею.

З часу того усвідомлення минуло уже 18 років. Не дуже хороші новини — все виявилося саме так, як мені тоді і здалося. Точнісінько так.

А хороша новина полягає в тому, що мені уже час від часу вдається кататися. І навіть все частіше й частіше.

Найважливіше

17.09.2019
:
Актуальне
Фото pixabay.com

У цивільному праві діє принцип “дозволено все, що не заборонено”, кажуть юристи.

17.09
Пригоди

А поки тривало слідство, ледь не зарізав знайомого. Що вирішив суд?

17.09
Актуальне

"Контора працює з дев'ятої ранку, а я приїхала приблизно о восьмій і була вже 18-та".

17.09
Актуальне

"Мене попередили, що може бути відрядження у зону бойових дій. Я до цього готова".

17.09
Здоров'я

Про важливість цього продукту для організму людини, а також про те, чому його не варто пересушувати.

17.09
Актуальне
Неймовірна краса Свидовця! Не дивно, що ця територія — ласий шматок для інвесторів.

У кого які аргументи? Вирушаємо до Свидовця, аби розібратись у проблемі.

17.09
16.09.2019
Думка

Звісно, вони можуть загинути через хвороби чи пошкодження, але в біології вважаються безсмертними, бо не старіють і природної смерті для них немає.

16.09
Історія
Фото The Times-Democrat з Вікіпедії

Впродовж поєдинку за чемпіонство у цьому виді спорту тодішній переможець втратив у вазі понад два кілограми.

16.09
Cтиль життя
Фото Сабіни Ружицької

У цього чоловіка згоріла хата, він переніс три інфаркти та дві операції на серці. А опісля став пожежником-добровольцем.

16.09
Актуальне

Шахраї продають, дарують, отримують у спадщину нерухомість без відома власників.

16.09
Актуальне
Фото Ірини Батюк

Про відчайдушну боротьбу з радянською системою, "Захар Беркут" та ставлення до Зеленського.

16.09
Політика
Фото УНІАН

Що допомогло Олексієві Гончаруку стати очільником Кабміну всього у 35 років?

16.09
15.09.2019
Здоров'я

Якщо щоранку ви почуваєтесь виснаженими, хоч і спали всю ніч, то цей текст вам стане у пригоді.

15.09
показати більше