“Ісусик народився в яслах ледь не просто неба, і все в нього потім добре було”, — пожартувала одна моя приятелька, коли я в розпалі пандемії і при закритих кордонах готувала документи для виїзду в Австрію. З одного боку, це й справді так (залежить, звичайно, що ми маємо на увазі під “все потім було добре”), а з другого — мені дуже розходилося, щоби моя донька народилася в максимально комфортних, безпечних і дружніх умовах — але, на жаль, щойно ми дізналися про її плановану появу, весь світ пішов на карантин.
Закриті кордони, сплески мало відомої тоді ще інфекції в США чи Італії, авіакомпанії, що скасовували рейси на місяці наперед, — це ускладнило нам завдання, і ми змушені були спинитися на Австрії — вона близько, туди можна дістатися машиною, немає прив’язки до авіасполучення і звідти завжди легко повернутися.
Організація поїздки виявилася затратною та стресовою, отож мене попросили пояснити — заради чого була вся ця спецоперація “народити за кордоном у пандемію”. І я не писатиму тут про лікарів і рівень їхньої обізнаності, обладнання клінік і наявний спектр послуг. Спинюся на тому, що виявилося для мене найважливішим, — на ставленні до майбутньої мами.
По-перше, в Австрії я не стикнулася з тим, що переслідувало мене в Україні, коли вагітну жінку сприймають як таке собі тимчасове сховище для дитини. Тут по-справжньому уважно й обережно працюють саме з жінкою, зважаючи на те, що вона думає, відчуває, що і як планує робити, чого вона боїться, що її насторожує, про що потрібні додаткові роз’яснення, з чим — допомога. В Україні замість жінки лишається лише вагітність — більше не дозволено питати, сумніватися, хотіти чи обирати, треба просто покірно робити “як краще”, причому “як краще” визначають чомусь сторонні люди.
В Австрії я не стикнулася з тим, що переслідувало мене в Україні, коли вагітну жінку сприймають як таке собі тимчасове сховище для дитини.
По-друге, тут жінці залишають право на емоцію, спротив та незнання — якщо щось непокоїть, лякає, викликає недовіру чи є незрозумілим, пояснювати, показувати і обговорювати будуть, доки їй не стане зрозуміло і не страшно й доки не буде знайдено погодженого із нею варіанта розв’язання будь-якої ситуації. Вдома це здебільшого замінюється узагальнювальним “усі через це проходили”, “всіх так народжували” (чи історією про Ісусика, який народився взагалі в яслах, і нічого, — то чого, мовляв, ти випендрюєшся?) і підсилюється авторитарним “Вам зараз не можна хвилюватися”. Але це не означає, що вас постараються не хвилювати, тільки й чутимете, що маєте терпіти спокійно і стійко все, навіть те, що вам не подобається і не підходить.
По-третє, тут нема питання віку породіллі. Це не обговорюється — прийнято, що якщо жінка народжує в певному віці, значить, це вік, коли вона вирішила, що їй найкраще народити, і це ок. Мені тридцять п’ять, і всім в Україні було до цього діло. Тут мій лікар навіть не до кінця зрозумів, якого дискомфорту це мені завдавало, бо йому важко уявити, що хтось — а тим більше, медичні працівники — може ділитися своєю думкою чи осудом стосовно віку третьої особи, тим паче — клієнтки і пацієнтки.
Тут поважають право на комфорт жінки в ситуації перед пологами і після них. Я народжувала не в найдорожчій клініці й не оплачувала суперкомфортного пакета, а все ж після надходження у клініку і після появи дитини майже не покидала палату — лікарі й лікарки та медсестри приходили до нас самі. Не потрібно було ходити між кабінетами: виявляється, обладнання для ЕКГ та інших обстежень, забору крові, перев’язок вміщається в спеціальну валізку чи на столик із коліщатами, ти не мусиш нікуди йти, сидіти під кабінетом, тим паче, тягати по обстеженнях новонароджене немовля. Всі прийдуть самі, час узгоджується — якщо ти раптом у душі, спиш або годуєш дитину, вони можуть почекати. Вони, а не майбутня породілля чи щойно-мама.
Ще тут ніхто тебе не осуджує. Ти не знаєш, як правильно вбрати операційну сорочку, тато дитини у стресі на пологах не дуже розуміє англійську, ти лягла на каталку не тим боком, забула зняти кульчики? Не знаєш, як тримати немовля, неправильно защепила памперс, не можеш розібратися з кнопками, які піднімають та опускають ліжко, переплутала в документах графи для імені та прізвища? Все це ок. Ти маєш право не знати, не вміти і помилитися. Тут є багато людей, які без осуду підкажуть та покажуть, як правильно. І робитимуть це доти, доки ти не впораєшся.
Також тут тебе в разі чого спершу рятують, а уже потім виставляють рахунок. Не так важить наявність грошей зі собою, знайомство і знання, де і який є хороший лікар і де і яка лікарня обладнана як слід, щоб туди потрапити. Тут для тебе спершу зроблять усе, щоби допомогти, а уже потім ти все життя віддаватимеш за це борги. Іноді, однак, саме це і є найкраще рішення.
І насамкінець — тут дбають про те, щоб у тебе залишилися щасливі спогади про народження дитини. Тут нема культу того, що ти мусиш страждати і терпіти, бо так робили наші предки. Тобі полегшать усе що можливо, і порадують тебе у дрібницях як лише зможуть.
Я запам’ятала пологи і відновлення після них тільки як щасливі, винятково приємні, найсолодші. Вдома, можливо, все теж було б, але готували мене там зовсім до іншого.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
