Те, що нас не стосується, нас не стосується

Один із провідних сенсів кожної людини в цьому світі, як на мене, - зрозуміти, що і як пасує саме їй, і так чинити. А також усвідомити й прийняти те, що ми - унікальні та неповторні, і тому те, що подобається чи підходить нам, цілком може не підходити нікому більше в цьому світі. Взагалі.

Катерина Бабкіна, письменниця
Катерина Бабкіна, письменниця

Відомо, що чи не найбільшу кількість нашої життєвої енергії ми витрачаємо на те, щоби робити вибір. Відомо також, що ми часто, окрім того, аби чинити всі свої необхідні вибори за/для себе, обираємо також і за/для інших людей. Невідомо лише, навіщо, адже це не приносить жодної користі — лише навпаки.

Може здатися, що це колонка про політику — про наслідки виборів і відповідальність за них, але ні — мені йдеться про більш буденні, більш всюдисущі, менш підготовані і, — по-чесному, — такі, що значно більше впливають на наше життя, вибори щоденні.

Прокинутися чи ще поспати, сказати чи змовчати, купити чи почекати, ця чи ота людина буде ліпшим партнером для життя, бізнесу чи розваг, зеленою чи синьою машинкою побавитися? Необхідність обирати супроводжує нас від народження, завдяки їй ми розвиваємося, отримуємо задоволення, ресурс чи, принаймні, досвід, покращуємо умови життя для себе і тих, хто нам важливий.

Якщо ви замислитеся, то зрозумієте, що постійно чините якийсь вибір, щосекунди. А значить — ухвалюєте рішення, думаєте про наслідки, усвідомлено чи ні берете на себе відповідальність. Ви навіть прямо зараз обираєте, погоджуватися зі мною чи ні, так це чи не так.

Ми витрачаємо на вибір й ухвалення рішень колосальну кількість ресурсу. Це є чи не найбільш втомлива діяльність після страху і тривоги, але вгадайте що. Страх і тривога постійно супроводжують вибір. Страх про наслідки і тривога про те, чи цей вибір правильний.

Ми неабияк відпочиваємо, коли нічого не вирішуємо й не обираємо. Саме на цьому, серед іншого, базується можливість існування суспільств і середовищ, де людей переконали, що від них уже нічого не залежить, — бо це, як погано не було би довкола, запускає якийсь внутрішній механізм розслаблення, а розслаблення ми любимо і часто відмовитися від нього, щоби знову повернути собі напряжне право обирати за/для себе, буває дуже, дуже складно. Ну, але йдеться мені зараз не про це.

Йдеться мені про те, що ми також постійно намагаємося щось обирати за інших людей, і це нам абсолютно не на користь (спойлер — їм також).

Кому з ким спати, ходити і цілуватися, як, де і в якому форматі жити разом, що мусять і не мусять робити жінки або чоловіки, що належить думати, вбирати, малювати на собі підліткам, як мають рости діти, скільки разів на день треба їсти й що саме — кожен такий вибір вкрай важливий, якщо йдеться про нас самих чи про когось, з ким ми тісно контактуємо, і то лише за умови взаємної, постійної і добровільної згоди на такий вибір.

Ми також постійно намагаємося щось обирати за інших людей, і це нам абсолютно не на користь (спойлер — їм також).

Від того, з ким, що і як, коли і де конкретно ми, залежить наше життя, його умови, якість, результативність та тривалість. Один із провідних сенсів кожної людини в цьому світі, як на мене, — зрозуміти, що і як пасує саме їй, і так чинити. А також зрозуміти й прийняти те, що ми — унікальні та неповторні, і тому те, що подобається чи підходить нам, цілком може не підходити нікому більше в цьому світі. Взагалі.

Що ж до життєвих сил, то вибір щодо інших людей поглинає їх так само багато, але є одне велетенське але: вибір, який ми чинимо для себе і стосовно себе, ми можемо втілити. І це приносить нам вигоду, задоволення, сатисфакцію або, знову ж таки, досвід — коротше, якусь користь. Ми витрачаємо сили і отримуємо за це печеньки. Нормальний, погодьтеся, обмін.

А от вибір, який ми чинимо щодо інших людей, ми ніяк не можемо втілити. Ну бо ми — не вони. У випадку, коли погляди збігаються — наш вибір взагалі не має сенсу, тобто сили витрачено намарно. У випадку, коли наш вибір стосовно інших людей не збігається з їхнім, ми можемо їх лише змусити. Шляхом маніпуляції або сили.

Щоправда змусити будь-кого до будь-чого непросто. Це кропітка, тривала і виснажлива праця. Не важливо, про що йдеться, — чи то змусити дівчат не носити штанів, чи то змусити чоловіків не закохуватися в чоловіків, чи змусити всіх дітей носити червоні краватки, чи змусити жінок не хотіти писати, малювати або працювати, а прагнути лише варити борщ, чи змусити всіх вірити в якогось одного конкретного бога і вшановувати за конкретним обрядом, чи змусити цілий народ обслуговувати інший народ. Все це однаково нескінченно марудно і складно.

Змушування-бо — не одномоментна дія. Це постійний інтенсивний процес притлумлення волі та нав’язування певних моделей. Ключове слово — постійний. Знаєте, як виснажливо робити щось постійно? Знаєте, звісно.

Але головне — це ніколи не закінчується добре. Воно може закінчитися матеріальною вигодою або ситуативною сатисфакцією, або навіть короткотривалим спалахом задоволення від власної сили і домінації. Але це ніколи не закінчується тим, що можна назвати словами "добре, стабільне і щасливе життя". Його руйнують виснаженість від постійної затрати зусиль і страх змарнувати здобутки, адже примушувані люди можуть раптово зміцніти і вийти з-під контролю!

Життя — коротке або довге, складніше чи простіше, — комусь випало більш, а комусь менш веселе. Але воно абсолютно точно прекрасне (читайте – воно абсолютно точно часом таким буває). І нам потрібні сили та енергія, щоби зустріти його прекрасним і прийняти таким. Ці сили можна підзбирати практично на рівному місці — не вирішувати нічого за інших людей.

Ми — особистості. Ми маємо право на свою думку, свої вподобання (і не-вподобання) і своє бачення того, як добре і правильно. І ще ми маємо повне право на втілення цього права. На собі. Всі інші мають такі ж права. Це так просто і очевидно, утім кожному варто нагадувати собі про це, щойно виникають думки “Їй би не слід...” чи “Йому б не варто...”.

Хороші і чесні реакції на будь-який вибір інших людей приблизно такі: мені це подобається або ні; мені це приносить задоволення або ні; я хочу робити так само або ні; я хочу з цим взаємодіяти або ні. Рівно тут хороші, чесні і здорові для нас реакції закінчуються. Все, що лежить за їхніми межами і починається з “Нехай він (вона, вони) краще (або краще не)...”, уже приховує в собі небезпеку. І не для тих інших, а для нас самих. Небезпеку витратити забагато енергії та сили без жодного вартісного відшкодування.

Найважливіше

24.08.2019
:
Актуальне

"Для кроликів, хом'ячків, шиншил +25 С - вже критична межа".

24.08
Думка
Олександр Ірванець, письменник

Ровесникам Незалежності сповнюється 28 років. Вони не були ні піонерами, ні комсомольцями, ні навіть - уявіть собі - жовтенятами! Але чому, в розмовній мові вони часто називають українську національну валюту гривню - рублем?

24.08
Думка
Андрій Курков, письменник

Ми часто вважаємо, що майбутнє нашої країни залежить від США і від Росії, забуваючи, що перш за все Незалежність України і нині, і в майбутньому залежить від нас.

24.08
показати більше