То там у Фейсбуці, то тут в Телеграмі миготить цитата Володимира Ілліча про те, що "кожна кухарка зможе керувати державою". Натикаєшся вкотре на неї і розумієш, що немає сенсу пояснювати кожному, хто цитує, чому він не правий! Немає сенсу кожному, але спробувати пояснити всім одразу — не гріх. Адже шукати причини того, що відбувається сьогодні, в комуністичному минулому — шлях в нікуди, точніше — в минуле! А в минулому правди немає. Ми в цьому вже переконалися і ще раз переконуватися не хочеться. Ми вибрали інший шлях. Це Росія намагається перетягнути тіні минулого в майбутнє і знову зробити їх пам'ятниками. Але у них набагато більше кухарок, ніж у нас. А у нас набагато більше рестораторів, ніж у них. І це ресторатори, а не кухарки прийшли у нас до влади. Але розпочнімо з самого початку.
Завдання революційної і пост-революційної кухарки — з мінімуму можливих продуктів зварити суп для революціонерів, яких більше немає кому годувати. Завдання рестораторів — стежити за задоволенням балуваних клієнтів і намагатися вгадати їхнє бажання. Відчуваєте різницю? Тобто все, що у нас відбувається, — не соціалістичне, а буржуазне! І те, що відбувається цього року в Україні, — це перехоплення влади від старих буржуа, які розбагатіли на руїнах соціалізму, новими буржуа, які тільки багатіють й історично не люблять тих, хто багатів на руїнах, тобто мав можливість освоїти НЕ власноруч створене і НЕ власноруч куплене.
Ясна річ, що нові буржуа вважають себе чеснішими за старих. Їм дійсно довелося важче: більше танцювати перед тими, від кого залежало їхнє майбутнє, більше терпіти, якщо вони потрапляли в немилість. Вони навіть можуть бути в немилості досі й велика перемога, яка винесла їх на найвищу державну хвилю, зможе їх звільнити від немилості того, хто їх створив, але при цьому залишив в приниженому і ображеному становищі.
Але не будемо зараз розбирати ситуацію далі, оскільки доведеться апелювати до Шопенгауера, Юнга й інших фахівців, що талановито розділяли людей за психотипами і таким чином створили базу для сучасного "Ейч ару"! Поговоримо про інше — про головне!
А головна новина цих днів — радикальне омолодження українського парламенту без використання косметики, ботоксу й інших процедур. Омолодження сталося найбільш радикально можливим і водночас легітимним чином – зміною поколінь у загальнонародному органі влади. Практично старожилів парламенту, які уособлювали якусь неправильну "стабільність" і давно усім надокучили, відправили у відставку й за межі імунітету. Не будемо гадати, що з ними буде далі. Давайте погадаємо, що буде з молодняком, який їх прогнав, скориставшись не так крутими партійними програмами чи популістськими обіцянками, як сексуальністю і нахабством.
Тепер партія, що перемогла всіх у парламенті, почне знайомитися між собою, тобто люди, які взяли в руки древко прапора зеленого кольору, почнуть намагатися розібратися в обраному шляху. Щоправда, частина з них розбиратися не буде, оскільки не вони вибирали партію, а ті, хто її створював, вибрали їх. А значить ці люди і далі будуть говорити обраним для виборів, що і як робити. Але ж в партію потрапили і ті, хто сам зголосився, не маючи професійних та інших зв'язків з організаторами цього свята. Ось вони, більш активні і, напевно, "альфа-самці" і "альфа-самиці", будуть створювати незалежніше і критично налаштованіше ядро головної політичної сили. Вони можуть ставити під сумнів те, що "пасивно обрані" прийматимуть, як істину в першій інстанції. Це перший конфлікт, який, ймовірно, виникне, але який при розумному керівництві цілком легко залагодити або і навіть використовувати для очищення рядів.
Але чим сам конфлікт загрожує? А загрожує він тим, що при перших же зовнішніх ознаках конфлікту або розходженні думок, при першому ж доказі не-монолітності сили, яка зібрана зі своєрідних "лего-депутатів", всі її противники, нехай навіть між собою люті вороги, почнуть розхитувати чільний в країні "моноліт". І тоді інструменти утримання контролю над парламентом можуть посипатися, що для нього — звична річ.
Як би це сказати простіше? Я, в принципі, це вже говорив і писав кілька разів за останні двадцять вісім років — будь-яка партія влади в Україні приречена. Україна – не та країна, яка сприйме однопартійний диктат. Нехай навіть ця партія влади почне підвищувати мінімум і знижувати максимум! Там, де не буде коаліції, не буде і майбутнього.
Ну і наостанок, я хочу побажати новим депутатам — всім без винятку — смачного! Все ж таки ресторатори не погодяться керувати країною без поліпшення роботи парламентського буфета. Нові парламентарії, незалежно від рівня досвідченості і рівня некомпетентності, мають дуже хороший смак до життя. Їх не цікавлять звичайні страви! Вони люблять гастрономічні та інші експерименти. Вони цінують якість життя. Вони вже зрозуміли або швидко зрозуміють, що їхня улюблена якість життя зазвичай є чужою для більшої частини виборців, які віддали за них свої голоси. І ось тут виникне ще один важкий вибір для нових парламентаріїв: опускатися час від часу на рівень життя своїх виборців чи віщати згори? Старі кадри, особливо ті, що виросли на хлібах Партії Регіонів, вміють ефектно опускатися на рівень життя виборців. Нові кадри — чесніші. Вони не хочуть брехати і прикидатися. Що ж вони робитимуть в країні, де немає традиції чесної і прямої політики? Дуже хочеться це зрозуміти! І мені, й іншим!