Не минає зазвичай і року, щоб ми не жахнулися собі самим! Так уже влаштований наш світ, так влаштована невідповідність реальності міфам, в яких ми зі задоволенням ховаємося і якими насолоджуємось.
Настає один один жах, потім минає. Його змивають нові, менш жахливі новини, і ми знову поринаємо в обраний або створений нами міф. Міф про винятковість нашого народу, про те, що ми — перші в усьому, і що нас незаслужено не сприймають так, як ми хочемо.
І, перебуваючи всередині цього міфу, ми продовжуємо його збагачувати і розширювати, впускати нових адептів, ділитися з ними таємними знаннями про нашу дорогу країну, про наш народ, про наші звитяги і досягнення, яких справді дуже багато, і про які треба говорити. Але ж потім знову — бах! — і доводиться важко зітхати та ховатися, прикусивши від сорому нижню губу. Із холоду в полум'я і назад курсуємо ми, як паром, вигораючи емоційно, впадаючи в депресії та в екстаз. А чому б нам не спробувати подивитися на речі спокійно, а не через призму Фейсбуку або телеканалу “NewsOne”?
Безліч різних страхів накопичив у своїй крові український народ за свою довгу та драматичну історію. І деякі з цих страхів — абсолютно європейські, нехай і середньовічні. Такі, як страх чуми або прокази, страх захоплення твоїх земель, страх окупації та тортур. У європейських країнах давно навчилися лікувати історичні страхи освітою і навіть мистецтвом. Але завжди спочатку освітою, наукою, яка називається Історія. Ця наука, якщо вона сприйнята правильно, дозволяє не повторювати в схожих із минулими нинішніх ситуаціях поведінковий “візерунок” з історії. Але це за умов, якщо виникає випадкова ситуація, спонтанна, а не маніпуляція!
Те, що сталося в Нових Санжарах, це приклад, швидше за все, маніпуляції дійсно драматичними обставинами і, одночасно, приклад в чомусь талановитого управління історичними страхами простих людей, яким освіту замінив телевізор, і які цьому телевізору вірять. Телевізор щодня розповідав глядачам про поширення коронавірусу, про зростання кількості тих, що заразилися, про зростання їх смертності і про те, як вірус успішно пробирається в інші держави та навіть на окремі океанські лайнери. Ці розповіді не могли не викликати з історичної пам'яті панічний страх чуми і холери.
Державній владі український народ традиційно не вірить, як і не вірить, що влада в змозі вирішувати складні і термінові завдання, особливо, якщо вони пов'язані з епідеміями або іншими нещастями. Те, що не вірять сьогоднішній владі в питанні медицини, ні в кого не викликає сумніву! Бо кожен знає, що таке районна чи обласна лікарня, як там лікують та годують!
І тут після нагнітання вселенського жаху залишається тільки підвезти ініціаторів боротьби з “небезпекою коронавірусу”, щоб підняти дух бунтарства тих, кого вже зарядили протестною енергією! До речі, поведінковий “візерунок” протестів скопійований з Майдану і теж використовувався в цій ситуації, як удар по історії, по пам'яті, по честі тих, хто дійсно боровся за краще і європейське майбутнє. Ось і підвезли цих ініціаторів зі сірниками в кишенях. І, думаю, що скоро ми дізнаємося, звідки вони були надіслані. А якщо пощастить, то дізнаємося, і хто їх послав! І, можливо, дуже здивуємось!
Дата, коли це сталося, та й те, що відбувалось напередодні, коли різні області України відмовлялись публічно від прийняття літака з Ухані, більше підштовхує здогади в сторону політичної акції, що вийшла з-під контролю. У мене особисто склалося враження, що комусь дуже хотілося скомпрометувати саме західну Україну. Але в результаті все ж таки виник новий варіант “Схід і Захід разом”. Вся ця історія по-новому “зшила” країну. Вона дійсно показала єдність неосвіченої і легко маніпульованої частини нашого народу.
Тому не треба думати, що сіра зона розташована поблизу лінії фронту! Вона навколо нас. І якщо ми її не помічаємо, це говорить тільки про одне — про те, що наш міф сильніший від реальності, в якій ми живемо.
Для нас, насправді, міф і є нашою реальністю. І ця наша особиста реальність така, що ми завжди хочемо бути частиною спільноти, яка випромінює добро тому, що це добро накриває собою і нас. І не хочемо бути частиною спільноти, яка випромінює зло та ненависть із тієї ж самої причини — бо тоді і зло, і ненависть покриває нас і вириває нас на деякий час із комфортного міфу назовні. Для випромінювання добра і здійснення актів чесноти необхідно постійно перебувати у свідомості, а для випромінювання зла і ненависті та здійснення відповідних дій треба бути поза свідомістю, як, наприклад, при перегляді "битв екстрасенсів". Коли люди, що перебувають у свідомості, засуджують людей, які перебувають за її межами, це схоже на осуд зайців, які злякалися хижаків. Зайці живуть інстинктом самозбереження, їм не доступні ні знання, ні почуття жалю.
Люди, що живуть за межами свідомості, іноді все ж таки потрапляють в її межі, і тоді самі собі дивуються. Але потім повертаються в звичний стан, і здивування минає. Таких людей може виявитися більшість, навіть електоральна більшість. Тому, по суті, це не їм телебачення диктує норму поведінки та реагування, а вони її у телебачення замовляють, і воно її їм підносить у тисячах схожих варіантів.
Чи треба через це впадати у відчай і вважати, що ми “пробили дно”? Ні! Чи варто забути про наші міфи та постійно залишатись тільки в одній і справжній реальності? Навпаки! Ми повинні зробити наші міфи більш привабливими. Такими привабливами, щоб більшість, навіть електоральна більшість, захотіла б цим міфам про себе відповідати, не зважаючи на маніпуляторів та на авторів дрібних внутрішньоукраїнських геополітичних конструктів, призначених на створення образу нового внутрішнього ворога. А народ, навіть найбільш неосвічена його частина, для цього образу аж ніяк не підходять!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.