33-річна медпрацівниця Ірина Стогній уже чотири роки на передовій. У 2015 році підписала контракт із ЗСУ, рятує життя побратимів. Має позивний “Мала”. У зоні бойових дій вона зустріла кохання. Декілька днів тому Ірина з Віктором повінчалися. Таїнство здійснювали одразу три священники-волонтери.
“Військовою службою я марила ще з дитинства, — каже Ірина. — Коли почалась війна, не сумнівалася, що маю захищати державу. Дух у мене сильний! Звернулася до військкомату, мені запропонували посаду санітара сортувального відділення.
Спершу служила у складі 61-го мобільного шпиталю, перед тим пройшовши медичну підготовку. Коли мобілізація закінчилась, підписала контракт із бойовою 56-ю бригадою і стала старшим медиком роти. На передовій постійно є поранені, яким слід надати першу допомогу (далі їх санавіацією забирають у медичні заклади). Були на моїх чергуваннях і “двохсоті”. Морально дуже важко...”
Із Віктором “Мала” познайомилася два роки тому, служили в одному батальйоні. Щоправда, воїн — у підрозділі розвідників. Однак тоді їхні серця не були вільні.
“А цього року в червні ми випадково зустрілись на полігоні “Широкий лан”, — згадує жінка. — Вечорами сиділи під зоряним небом та розмовляли. Разом повертались на передову. І там під канонадою обстрілів — сепаратисти були за 200 метрів! — Віктор мені освідчився у бойовому автомобілі. Я погодилася стати його дружиною.
Повінчатися вирішили у зоні бойових дій. Обрали храм в одному з сіл Ясинуватського району. За святковою вишиванкою поїхали у Покровськ. Каблучки брали у Селідово. Білі туфлі коханий придбав сам, бо мені не вдалося відпроситися зі служби, але з розміром вгадав”.
Вінчали пару три священники з Вінниччини, які постійно возять допомогу бійцям та сиротинцям.
“Привезли нам рушники, ікони та коровай з рідної землі, — каже Ірина. — Свідками стали наші побратими. А от батьків на передову не пустили”.
Після обряду молода пара святкувала разом із побратимами на базі розташування. Приготували салати, м’ясо, пили вино.
“Спочатку святкували у підрозділі чоловіка, на другий день — у мене. Для спільного проживання нам виділили кімнату в підвалі обстріляного будинку. Там у мене зберігаються медикаменти. Умови для нас — не головне, щастя — просто бути разом.
Ми постійно з Віктором на зв’язку, переписуємось, вдвох їздимо у магазин. Коли разом, навіть забуваємо, що на передовій. Не страшні вже вибухи. Мріємо, що після виходу на ротацію влаштуємо вдома велике весілля й вирвемось на декілька днів на відпочинок”.
Читайте також інтерв'ю з Джамалою.
