15 лютого християни згадують подію, яка відбулася на 40-й день після народження Спасителя. Саме того дня Божого Сина зустрів великий праведник Симеон.
— За старозавітнім законом, на 40-й день потрібно було принести новонароджене немовля до храму для освячення. Так і зробили Марія та Йосип, — розповідає ієрей Артемій Бабленюк, завідувач канцелярії Львівського єпархіального управління ПЦУ. — Також треба було ще дати викуп за новонародженого — принести жертву очищення Богу. Діва Марія та Йосип принесли двох голубів.
— Що відомо про праведника Симеона, який зустрів Марію з дитятком?
— Він був одним із 72-х перекладачів Священного Писання на грецьку мову. Коли молодий Симеон займався перекладом, дійшов до слів пророка Ісаї: “Ось Діва зачне в утробі”. Його охопили сумніви, що діва може народити, тому він написав “молода жінка”. Та ангел йому сповістив, що він не помре, доки сам на власні очі не побачить Ісуса Христа, який народжений від Діви. Тож Симеон, побачивши немовля, відчув, що це Месія вийшов на зустріч.
— Неодмінний атрибут цього свята — свічка. Чому так?
— Симеон, коли побачив Ісуса, сказав, що Христос є світлом. Тож на Стрітення ми освячуємо свічки і зберігаємо їх, щоб наші серця уникали усіляких гріхів.
— Свічка — один з найважливіших християнських символів, який знаменує собою духовне начало, яскраве світло й чистоту в темряві невігластва, — каже Уляна Мовна, докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України. — На свято Стрітення Господнього по всій Україні освячували воскові свічки, які оберігали дім і господарів від зла. Наші предки теж вірили, що “стрітенниці” відводять біди, хвороби та епідемії, допомагають знімати вроки. Також стрітенську свічку запалювали після того, як із хати йшли недоброзичливі люди. Цю свічку вкладали до рук помираючого і підпалювали, аби полегшити його муки.
— Які традиції та вірування існували в різних регіонах України?
— Скажімо, на території Середньої Наддніпрянщини освячену свічку старалися принести додому з церкви запаленою. Її називали “громовицею”. Повернувшись із церкви, господар випалював полум’ям хрестики на вхідних дверях, щоб добре велось господарство. У негоду свічку запалювали перед іконами й молилися. А, наприклад, у селі Попівка на Черкащині під час бурі люди клали посеред хати навхрест кочергу й рогача, із запаленою свічкою виходили надвір і тричі обходили господарство, читаючи “Отче наш”. Бойки запалювали стрітенські свічки на церковній службі, аби повінь не пошкодила поля, а мороз не знищив садовину чи городину. Подекуди на Поліссі “громничну” свічку, як потужний захисний магічний засіб, встановлювали над ворітьми на Купального Івана (за народними віруваннями це час активізації демонологічних істот), щоб відьма не мала доступу до обійстя, не забирала молоко вкорови.
На Закарпатті стрітенською свічкою обкурювали реманент, коли вирушали на першу оранку, та корів перед першим вигоном у череду, щоб “Боже тепло корівку берегло, вим’я трималося й молочком наливалося”.
Також стрітенською свічкою обкурювали хворе місце чи викурювали страх, а дівчата на виданні додавали їїдо стрічок та квіток, аби “суджений ліпився — красний, як квіт, вився, як стрічка, довкола жони своєї та праведним був, як оцей стрітенський вогонь”.
До речі, у жителів Надсяння існувало вірування: коли Землю припинить огрівати сонячне проміння й настане непроглядна темрява перед кінцем світу, то лише одна стрітенська свічка продовжуватиме горіти, а її сяйво служитиме людям дороговказом на шляху до Бога, у царство істинного світла.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як 97 років тому бійці Холодного Яру повстали в Лук’янівській в’язниці
