Починаючи з липня цього року, місячний фонд оплати праці помічників-консультантів зросте на понад 40%. Згідно з постановою Верховної Ради, він становитиме 43,8 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На сьогодні це 132,6 тисячі гривень. Досі було передбачено 29,2 прожиткового мінімуму, або 88,4 тисячі гривень.
Парламентарі запевняють, що збільшення зарплат помічників додаткових грошей з держбюджету не потребуватиме. Мовляв, у кошторисі на 2024 рік фонд оплати праці депутатів та їхніх консультантів розраховано з огляду на 423 парламентарів, а насправді їх у ВР лише 401. Зекономити, кажуть у парламенті, вдасться і завдяки тому, що народним обранцям наразі не надають щорічної оплачуваної відпустки.
І усе-таки, наскільки виправдане рішення парламентарів про підвищення зарплат помічникам? Про це — у розмові з гендиректором Комітету виборців України Олексієм Кошелем та експертом з питань соціальної політики, народним депутатом VI – VII скликань ВР Андрієм Павловським.
— Скільки консультантів у народних депутатів і які в них зарплати?
● А. Павловський:
— За даними Апарату Верховної Ради, на початок липня цього року загальна чисельність помічників становила 4388. З них за строковим трудовим договором працює 1053 особи, на громадських засадах — 3335. Зазначу, що, відповідно до закону до “Про статус народного депутата України”, парламентар може мати до 31 помічника-консультанта. За договором може працювати 4 особи (більше відділ кадрів не оформить), решта 27 — лише на громадських засадах.
Скільки в середньому помічників в одного депутата, сказати не можу. Раніше цю інформацію, зокрема й прізвища консультантів, можна було знайти на сайті Верховної Ради. Після повномасштабного вторгнення ці дані закрили. З огляду на оприлюднені дані (401 депутат у парламенті і 4388 помічників), один нардеп має приблизно 11 помічників.
Зрозуміло, що зарплату отримують лише ті, хто працює за договором. Якщо депутат має чотирьох консультантів на зарплаті, то кожен може отримувати 33 тисячі щомісяця (132,6 ділимо на 4), якщо двох — то 66 тисяч. Парламентар самостійно вирішує, скількох помічників брати і як розподілити між ними зарплатний фонд.
— Як розцінюєте рішення про збільшення фонду на оплату праці помічників?
● О. Кошель:
— Багато хто асоціює помічника депутата з людиною, яка виконує функції секретаря, тобто має щось записати, принести, подати. Насправді деякі з них уже не одне скликання працюють у парламенті, мають освіту юриста і досвід написання законопроєктів. Зрозуміло, що їм треба платити зарплату на рівні тієї, що отримує фаховий юрист у Києві. В іншому разі ці люди не матимуть стимулу працювати в парламенті.
З другого боку, як на мене, цинічно й аморально ухвалювати рішення про значне підвищення заробітної плати помічників депутатів у період війни. У період, коли бюджетники отримують “заморожені” зарплати, пенсіонери — символічні пенсії, коли зростають тарифи на електроенергію і ціни на все.
● А. Павловський:
— Як на мене, фонд оплати праці помічників і до підвищення не був малий. 88 тисяч цілком вистачає, щоб заплатити одному-двом консультантам. А більше брати їх не бачу сенсу.
За даними Держстату, за останні пів року зарплата працівників державних органів влади зросла на третину і сягає в середньому 50 тисяч на місяць. Виходить, що чиновники закликають пересічних громадян затягувати паски, а про себе, любих, дбають. Заробітні плати собі підвищують, попри війну. До речі, в суспільстві у такі кризові часи завжди є великий запит на справедливість. Ось так наші чиновники відповідають на цей суспільний запит.
— Як розуміти таку величезну кількість помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах і не отримують зарплати?
● А. Павловський:
— Статус помічника-консультанта давно перетворився зі статусу особи, яка б мала допомагати парламентареві у законотворчій діяльності, на статус особи, котрій потрібна перепустка до Верховної Ради або до державних та місцевих владних інституцій для вирішення особистих питань. Адже цей статус дає право заходити до будь-якого органу влади. На посади помічників часто беруть своїх братів, кумів, знайомих.
Зауважу, що, починаючи з 1992 року, тобто у Верховній Раді першого скликання, народний депутат мав лише два помічники на державній службі. У 1998-му вже дозволили наймати чотирьох (ще чотири могли працювати на громадських засадах). А згодом поступово кількість помічників штучно збільшували і 2008 року довели до 31 особи.
