Через пів року після затвердження переліку всіх цих об’єктів на засіданні Кабміну їх так і не були примусово вилучено. Про це повідомляє група аналітиків Trap Aggressor, покликаючись на відповідь Міністерства економіки. Чому Україна не поспішає це робити та про які активи йдеться?
— Мова про суверенні активи на території України, які належать уряду РФ та державним компаніям, — пояснює Гліб Канєвський, керівник проекту Trap Aggressor. — Йдеться про корпоративні права на 79 підприємств та рухоме майно: 8 літаків, 11 морських суден, 552 одиниці рухомого складу РЖД (напіввагони, вагони, платформи, тягачі тощо), 58 легкових автомобілів, 18 автобусів та вантажівок, складові для літаків, авто, причепи, газовидобувні конструкції. Також інші активи, які можуть використовуватися в комерційній діяльності.
— Про які компанії йдеться?
— Наприклад, про ПАТ “Крюківський вагонобудівний завод”, 25% якого належать наближеному до російського міністерства торгівлі бізнесменові Станіславу Гамзалову. Це єдиний завод в Україні, який може виготовляти залізничні вагони. Також про мережу парфумерних магазинів ТОВ “Брокард Україна”, що належить кіпрській компанії “Інденон Холдинг Лімітед”, яка контролюється міністерством торгівлі РФ. Крім того, про ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна”, що належить російському ПАТ “ТАТНЄФТЬ” імені В. Д. Шашина, яке пов’язують із президентом Татарстану Рустамом Мінніхановим. Також — про 93% ПАТ “Енергомашспецсталь”, що через кіпрську компанію входить до складу держкорпорації “Росатом”.
— Чому цих активів досі не вилучено?
— Список об’єктів, які мають бути конфісковані, уряд уклав ще торік. Так, 5 серпня 2022 року Кабмін ухвалив проект указу президента про вилучення 903 об’єктів, які належать Російській Федерації та її резидентам. Це зроблено з метою націоналізації — за прикладом двох російських банків в Україні, а саме Промінвестбанку та Сбербанку. Нагадаю, вони були націоналізовані у квітні-травні 2022 року. А 17 мільярдів гривень, які належали власникам банку, були переказані Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Ці кошти витратять на відбудову деокупованих територій.
Однак цей список уряд так і не подав у РНБО, де мали б прийняти рішення. А згодом за нього мав би проголосувати парламент, після чого його передали б на підпис президентові. Цього так і не сталося.
Юристи Мін’юсту заявили, що список складено нефахово і якщо Україна націоналізує ці об’єкти, то можуть виникнути проблеми в міжнародних арбітражах. Тож уряд у цьому питанні взяв паузу. Але варто пам’ятати, що така націоналізація можлива лише під час дії воєнного стану. Коли війна закінчиться, Україна більше нічого не зможе націоналізувати у росіян.
— Чи такі дії не змусять наших європейських партнерів не квапитися з арештом російських активів у себе?
— Україна має й успішні кейси у питанні націоналізації. Конфісковано майно російських олігархів Олега Дерипаски, Михайла Шелкова та Володимира Євтушенкова. Наші міжнародні партнери це бачать. Але історія із затягуванням конфіскації інших активів може нам нашкодити. Російська пропаганда буде використовувати цю невдачу українського уряду, щоб зірвати конфіскацію російських активів у інших країнах.
