Європа не повинна бути “васалом” США, а має прагнути незалежності у всіх сферах. Таку позицію після візиту до Китаю висловив французький президент Еммануель Макрон.
Реакція не забарилася. Американські та європейські дипломати й політики засудили лідера Франції за м’якість щодо Пекіну і за заклики дистанціюватися від Штатів.
Більше — у розмові з директором Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції УжНУ Ігорем Тодоровим та директором Інституту соціально-політичного проектування “Діалог” Андрієм Миселюком.
— Чому Еммануель Макрон наполягає на “стратегічній автономії” ЄС від США?
І. Тодоров: — По-перше, Франції властивий певний антиамериканізм. Бажання протистояти глобальній ролі Вашингтону — її історичнаособливість, яка простежується ще з часів президента Шарля де Голля. Нагадаю, 1966 року Франція вийшла із військової структури НАТО. Щоправда, у 2009- му повернулася в Альянс.
По-друге, Париж має тісні економічні зв’язки з Пекіном і не планує їх розривати. Сі Цзіньпін, який прагне нейтралізувати ЄС, скористався амбіціями Франції. Вочевидь, сказав Макронові: “Ви така потужна країна. Чому ж ідете у фарватері США?” І це спрацювало.
А. Миселюк: — Макрон вважає, що суперечності, які є між США і Китаєм, — це суперечності двох стратегічних суперників. А в Європи має бути своя лінія.
— Чи має ідея Макрона підтримку в ЄС?
І. Тодоров: — Насамперед вона дуже корисна Росії, оскільки може провокувати розкол у ЄС. Зважаючи на нинішні геополітичні реалії, зокрема на те, що Китай грає набоці Росії, автономія ЄС від США — це величезна небезпека для всього світу.
Тут не може бути якоїсь позиції посередині. Ви або на боці західного цивілізованого, демократичного світу, або на боці авторитаризму. Не забуваймо, що у владі Китаю від 1949 року перебувають комуністи.
Як на мене, країни Центрально-Східної Європи, за винятком хіба що Угорщини, розуміють небезпеку,яка криється у так званій стратегічній автономії від США. Але, на жаль, для деяких країн геополітика відходить на другий план через економічні інтереси та певні історичні амбіції.
А. Миселюк: — У Європі прагнення відмежуватися від США не є сталим трендом. Проти виступають країни Балтії, Польща, Велика Британія. Для прикладу, прем’єр Польщі Матеуш Моравецький уже засудив спроби деяких європейських лідерів просувати політику “стратегічної автономії” від США і, навпаки, закликав до розвитку співпраці ЄС із Вашингтоном.
— Яка ймовірність дистанціювання Європи від США? Як такий розворот може вплинути на підтримку Заходом України?
І. Тодоров: — Заклики Макрона до європейських лідерів не брати участі у глобальному протистоянні між Китаєм і США у Вашингтоні можуть підштовхувати до відмови від підтримки України у війні. У середовищі республіканців уже заявляють, що якщо Європа не планує ставати на бік США чи Китаю щодо Тайваню, то, можливо, і їм, американцям, теж не варто ставати на чийсь бік у війні між Росією і Україною.
Для України небезпека полягає у тому, що можливе просування китайських пропозицій встановлення миру, за якими насправді нічого конкретного не стоїть. Але я сподіваюсь, що американці мають важелі впливу на європейських партнерів і все-таки зможуть переконати їх не надто загравати з Китаєм.
А. Миселюк: — Що стосується Китаю, то США знадобиться ще багато часу і зусиль для того, щоби переконувати своїх союзників пристати на їхню позицію. Але це віддалена перспектива. Нині ж на Заході чітко розуміють, що треба дати раду з тактичним противником, яким є РФ. Тут Європа, за винятком хіба що Угорщини, демонструє єдність із Вашингтоном. І США намагаються зберегти цю єдність.
