У січні Сили оборони понад 20 разів атакували нафтобази та НПЗ на території РФ. Серед уражених об’єктів — нафтобаза в Енгельсі у Саратовській області, “Ліскінська” — у Воронезькій, “28 березня” — в Тульській. Також дрони й ракети прилітали по нафтопереробних заводах в інших регіонах, а по деяких — і кілька разів. За приблизними підрахунками, ЗСУ вже вивели з ладу 14 — 17% нафтопереробних потужностей РФ. У лютому удари тривають. Україна прагне завдати максимальної шкоди ключовій інфраструктурі, яка дає змогу РФ продовжувати агресивну війну.
— Ударами по російських НПЗ і нафтобазах наша країна демонструє, що готова відстоювати свої інтереси з позиції сили, — каже Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи. — Ба більше, ЗСУ вже почали вражати нафтоперекачувальні станції. Зокрема, у січні завдано удару по “Андреаполю”, яка є важливою складовою частиною Балтійської трубопровідної системи — 2. Через це РФ довелося зупиняти роботу магістрального трубопроводу, яким нафта постачається до терміналу “Усть-Луга” у Ленінградській області. Це свідчить про те, що Україна на сьогодні має можливість паралізувати частину нафтової промисловості Росії. Адже якщо не працює нафтогін, то неможливо здійснювати перекачування нафти на НПЗ чи на експорт. Виникають проблеми з її транспортуванням, бо робити це залізницею важко. Єдиний вихід — консервувати свердловини. А відновити їхню роботу потім дуже непросто. Тому удари по таких об’єктах в Росії — це, як то кажуть, наш козир у рукаві. Саме у такий спосіб Україна може домогтися, щоб її не ігнорували під час перемовин. Плюс — це значні економічні втрати для країни-агресорки. Наприклад, орієнтовні збитки від удару по нафтоперекачувальній станції “Рязань” становлять понад 75 мільйонів доларів.
— Великим плюсом є те, що такі удари ЗСУ завдають вітчизняними засобами ураження, — вважає Валерій Рябих, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії Defense Express. — І заборонити нам це робити партнери не можуть. Ми нагромадили достатню кількість дронів, ракет, щоб атакувати російську нафтопереробку.
— Погоджуюся, що цьогоріч РФ завдано дуже болючих ударів, адже атаковано НПЗ, які входять у першу десятку за обсягом переробки нафти, як-от Рязанський та НПЗ у Кстові. Але треба ще докласти чималих зусиль, щоб посилити наші переговорні позиції. Мова про те, щоб не було пауз у таких ударах, — каже Михайло Гончар, президент “Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — Адже у січні-лютому минулого року Україна також атакувала НПЗ, нафтобази, а далі відбулася пауза. Це дало змогу росіянам відремонтувати свої потужності. Зокрема, Туапсинський НПЗ не працював три місяці після удару, але потім третина потужностей поновила роботу.
— А чому була така довга пауза?
● Т. Загородній:
— Проти ударів виступала адміністрація Джо Байдена. Мовляв, НПЗ — цивільні об’єкти. Хоча це нонсенс. Які цивільні об’єкти, якщо продукцією цих НПЗ заправляються російські літаки, які потім бомлять наші мирні міста і села? Думаю, що попередня адміністрація просто боялася стрибка цін на нафту перед виборами. Тим часом Дональдові Трампу російська нафта на зовнішніх ринках не потрібна. Та й він чудово розуміє, що завдяки цим доходам Кремль має змогу фінансувати і продовжувати агресію. Поки що поганих для нас сигналів на кшталт того, що не треба бити по російських заводах та НПЗ, від Білого дому не надходило. Тож ЗСУ далі завдаватимуть ударів, щоб заподіяти РФ мільярдні збитки. Агресор не може захистити всі такі об’єкти. Росіяни розуміють лише мову сили, тому в такому “тоні” з ними і треба говорити.
● М. Гончар:
— І ще одне. Як бачимо, удари по російській нафтопереробці не призвели до збурення світових цін на нафту, чого раніше боялися наші міжнародні партнери.
