21 квітня російські президент путін та міністр оборони шойгу вперше після тривалої паузи провели нараду “на камеру”. Вони спокійно бесідували про те, що український Маріуполь уже “взято”, а територію заводу “Азовсталь” (де у підземних сховищах перебувають уцілілі цивільні маріупольці, а за версією росіян — “бойовики і нацисти”) не потрібно штурмувати — нібито для того, аби не наражати на небезпеку рашистських військових. Усі, хто бачив це відео, звернули увагу на дивну поведінку путіна. Він утиснувся в своє крісло із золотистою оббивкою, а правою рукою щосили вчепився за стіл і не відпускав його
всі 12 хвилин, до кінця розмови. Фахівці кажуть: така поведінка має чітке пояснення.
— Поза кремлівського керманича (те, як він відкинувся на спинку крісла) може свідчити як про проблеми з хребтом, так і про намагання показати свою зверхність у стосунках із співрозмовником, — каже Ігор Корнієнко, кандидат психологічних наук. — А те, що путін правою рукою міцно вхопився за свій стіл, може свідчити про те, що він дуже боїться втратити контроль за ситуацією. Показово, що йдеться саме про праву руку. Роботу правої частини тіла контролює ліва півкуля головного мозку, вона відповідає за логіку і подає сигнали правій руці. Можна припустити, що путін, власне, побоюється, що може втратити контроль за ситуацією.
— А що може означати такий жест диктатора, як притоптування правою ногою під столом, тоді як верхня частина тіла — майже нерухома?
— Людина намагається тримати ситуацію під контролем, не видавати свого неспокою на обличчі, але ось це притоптування виказує внутрішню нервозність. Глибоко всередині путін дуже невпевнений у собі.
— Яку оцінку дасте вербальним і паравербальним компонентам, тобто тому, що було сказано і як саме сказано на зустрічі?
— Вдягнений у цивільне міністр оборони шойгу вмостився на краєчок стільця, з ледве прихованою ненавистю глянув на президента, дістав з кишені окуляри, потім глянув убік, не дивлячись на співбесідника, і промовив: “Уважаємий Владімір Владіміровіч”, і почав гугнявити брехню про те, що “уже освобождьон Маріуполь”, який за вісім минулих років українська влада перетворила “на прібєжище радікальних націоналістов”, що “націоналісти прікривалісь гражданскім насєлєнієм, разрушалі культурниє об’єкти” і городив іншу маячню, — аналізує Олександр Стражний, лікар-психотерапевт. — Шойгу весь час дивився в свої записи, плутався в цифрах — було зрозуміло, що він не зовсім орієнтується в тому, про що доповідає. Розповідає про “перемогу”, а голос сумний і безбарвний, погляд, як у побитого собаки.
Що і як міністрові відповів путін? Він наказав штурм у начебто вже підконтрольному росії Маріуполі “отмєніть”. Таким же, як і у шойгу, гугнявим і безбарвним голосом привітав міністра оборони з “взятієм города” і почав щось плести про “дальнєйшіє плани”. Якщо порівняти путіна напередодні війни з нинішнім, то це ніби дві різні людини: раніше він сидів і говорив, як цар, а тут перед нами пригнічений плебей. Цікаво було спостерігати за реакцією на слова путіна шойгу: поза міністра оборони була нерухомою; обличчя маскоподібним, а байдужий погляд, який він час від часу кидав на путіна, немов промовляв: “Що ти верзеш, бовдуре?”
— У людей, які були свідками буремних подій серпня 1991 року, і досі в пам’яті телевізійна пресконференція тодішніх лідерів ГКЧП — так званого державного комітету з надзвичайного стану. Iніціатори його створення, шестеро заколотників, намагалися вберегти від розпаду СРСР й усунули від влади президента Михайла Горбачова. Один з путчистів, Геннадій Янаєв, намагався бути впевненим у собі, але не міг стримати дуже сильне тремтіння рук. Путчист розповідав, як ГКЧП тепер контролюватиме країну. Але всі побачили, який наляканий Янаєв. ГКЧП протримався неповні чотири дні. Відомо, що далі був розпад СРСР. Чи свідчить мова тіла путіна про те, що і він боїться, бо відчуває, що росія — на межі катастрофи?
Кадр з виступу Геннадія Янаєва (скрін з відео).
— Путін уже близький до того, щоб досягти стану Гітлера, якого ми могли бачити в кінохроніці останніх тижнів Другої світової війни: загальмований, пригнічений персонаж, з тремором рук, викривленою посмішкою і поглядом “в нікуди”. Або ж стану “головного ГКЧПіста” Геннадія Янаєва під час невдалої спроби державного перевороту у 1991 році, у якого в очах панував страх і теж тряслись руки. Те, що ми спостерігаємо, свідчить про одне: путін і шойгу відчувають провал їхньої військової операції.
Їхній психологічний стан бачимо не лише ми, але й командири російської армії. Безперечно, пригніченість і апатія вищих посадових осіб негативно впливає на психологічний стан російських військових. Така армія не має шансів перемогти.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як домашніх собак тренують шукати вибухівку
