Цей план передбачає посилення безпекових гарантій для України з боку НАТО, зокрема й ширший доступ до зброї. Головна ж мета потенційної угоди — спонукання Києва до переговорів з Москвою.
Про новий варіант досягнення миру спершу з посиланням на анонімні джерела в урядах трьох країн повідомило американське видання The Wall Street Journal. А згодом написав у своєму звіті Інститут вивчення війни (ISW), охрестивши потенційну угоду пактом “Україна — НАТО”.
У країнах ЄС вважають, що Україна навряд чи зможе нині повернути всі окуповані території разом із Кримом. Водночас припускають, що Росія, побачивши готовність НАТО нарощувати допомогу Києву, відмовиться від своїх військових цілей в Україні.
За умовами пакту, Альянс готовий надати Україні таку зброю і в такій кількості, що дозволить відбити будь-який напад ворога після припинення вогню. Про членство ж у НАТО чи розміщення збройних сил блоку на території України тут не йдеться. Разом з тим автори мирної ініціативи погоджуються, що рішення стосовно того, коли й на яких умовах мають розпочатися мирні переговори з Москвою, залежить суто від Києва.
— Не відкидаю, що таку модель — про певні гарантії безпеки від однієї з країн чи груп країн для Києва — обговорюють за лаштунками, — каже директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Тим паче, що є приклад оборонних угод. Наприклад, США за спеціальною оборонною угодою гарантує безпеку Японії, Південній Кореї і навіть Філіппінам (ці країни не є членами НАТО).
Таку модель можна застосувати до України навіть у нинішніх умовах. Бо, поки триває війна, знайти консенсус щодо того, що Україна стане членом НАТО, буде дуже важко. Адже безпосередню участь збройних сил Альянсу у війні проти Росії підтримує громадськість лише у кількох країнах блоку. Тоді як надання військової і фінансової допомоги Україні — у більшості держав.
Отже, ця модель може стати підготовчою чи проміжною на шляху України до НАТО й гарантувати, з одного боку, замороження війни, а з другого — безпеку на певний час.
— Які переваги й ризики такого мирного плану для України?
— Якщо Україна не поверне кордонів 1991 року, це означатиме, що війна може статися знову в майбутньому — після приходу до влади в Росії нових реваншистів. Та й на Заході змінюються уряди, і там через п’ять-десять років до влади можуть прийти україноскептики чи проросійські сили, які почнуть відкликати чи ігнорувати свої зобов’язання перед Україною. Отже, є ризик, що такий план перетвориться на Будапештський меморандум — 2, коли Україна втратила реальні ядерні сили, а отримала віртуальні гарантії безпеки.
По-друге, неповернення всіх окупованих територій може спричинити внутрішню кризу в Україні. Адже велика частина суспільства такий підхід не сприйматиме або сприйматиме вкрай критично.
По-третє, стан замороженого конфлікту впливатиме на політичну систему в Україні: зберігатиметься запит на сильну руку, будуть серйозні автократичні тенденції, демократія буде обмеженою.
По-четверте, така ситуація позначиться на економічних перспективах України: не буде великих інвестицій, рівень життя людей буде невисоким.
— Наскільки ймовірне втілення цієї ініціативи в життя?
— Поки що згаданий план не є предметом для офіційних перемовин. І навряд чи буде. Бо не популярний ні в Україні, ні у значній частині Європи — у суспільствах, які, апелюючи до справедливості, вимагають і розгрому, і покарання Росії. Але елементи цієї моделі в майбутньому, безумовно, мають шанс на реалізацію.
