У західних партнерів нібито є дві підстави спонукати Київ до діалогу з Москвою. По-перше, щоб не дати Росії застосувати ядерну тактичну зброю, чого неабияк боїться Польща, найближчий у військовому сенсі союзник США в ЄС. По-друге, Штати начебто не зацікавлені у цілковитій поразці Росії, бо тоді вона може перейти під контроль Китаю. А посилення ролі Пекіну, мовляв, не віщує нічого доброго.
До речі, дещо раніше американське видання Washington Post повідомляло, що адміністрація президента Джо Байдена приватно просить Володимира Зеленського продемонструвати, що він відкритий до переговорів. Бо відмова від діалогу з Путіним нібито викликала стурбованість у тих частинах Європи, Африки та Латинської Америки, де через війну в Україні надто зросла вартість пального та харчів.
Ситуацію аналізуємо разом з директором Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком та політологом Михайлом Басарабом.
— Що можуть означати меседжі про наполягання Заходу на переговорах між Путіним і Зеленським?
● В. Фесенко:
— Наразі немає офіційних заяв від НАТО чи ЄС про потребу переговорів. Є лише публікації у різних медіа. Це свідчить або про те, що певні політики висловлюють свої думки неофіційно, або про маніпулятивні політтехнології, які частково можуть надходити і від Росії.
Водночас раджу звернути увагу на нещодавню заяву президента Франції Еммануеля Макрона, який каже, що Україна сама вирішуватиме, коли і за яких умов розпочинати переговори з Росією. Ця заява підтверджує позицію, не раз озвучену на різних рівнях і у США, і в ЄС.
Що ж до публікації у Washington Post, то не йдеться про те, що США тиснуть на Україну з вимогою розпочати переговори з Росією. Вашингтон радить Києву відмовитися від надмірної категоричності, аби не було проблем у відносинах з країнами, які побоюються затягування війни та економічних проблем, зумовлених нею.
Отже, на нинішньому етапі йдеться про інформаційну тактику, а не про політичну позицію чи про тиск з вимогою розпочати переговори.
— Чи можливі все-таки перемовини з Росією, коли Україна зміцнить свої позиції?
● М. Басараб:
— Усе вирішується на полі бою. І лише наші Збройні сили матимуть вирішальний голос у цьому питанні. Захід може як завгодно тиснути на парламент, на Кабмін, на Офіс Президента, навіть на Генеральний штаб. Але ведуть боротьбу не окремі особи і не окремі керівники. Відсіч агресорові дає вся Україна, вся нація, всі Збройні сили, аж до рядового.
● В. Фесенко:
— На сьогодні я не бачу очевидних передумов для зміни позиції Заходу щодо потреби розпочати переговори з Росією. Але така ситуація може виникнути. Не тепер і, думаю, не раніше ніж через рік. І це лише в тому разі, якщо війна затягнеться та зайде у глухий кут: якщо буде рівновага на фронтах, якщо буде значний ризик нових великих втрат та серйозних економічних проблем.
— Про що може йтися на цих переговорах?
— Про припинення бойових дій, не більше. На сьогодні про мирні переговори з Росією не йдеться, тому що немає предмета для домовленостей і немає навіть теоретичної можливості для досягнення якогось компромісу. Позиції Києва та Москви принципово різняться. Росія не повертатиме нам територій, які приєднала до свого складу офіційно, а ми не можемо погодитися на те, щоби ці території стали частиною РФ.
Переговори були, є і будуть з конкретних питань: щодо звільнення чи обміну полоненими, про повернення тіл загиблих, про продовження “зернової угоди”, про безпекові заходи навколо Запорізької АЕС тощо. У перспективі, повторюю, можуть бути переговори про припинення бойових дій, але не мирні переговори!
Назву ймовірний прийнятний варіант для України: якщо наші війська звільнять усі окуповані Росією території, то можуть бути домовленості про припинення бойових дій по лінії кордону станом на 1991 рік. Це було би перемир’ям на невизначений час. До речі, чимало війн закінчувалися саме таким шляхом, без мирного договору. Як приклад: радянсько-японська війна 1945 року чи Корейська війна 1950 — 1953 років.
