У нещодавньому зверненні до нації Реджеп Таїп Ердоган акцентував увагу на тому, що за посередництва Анкари вдалося дійти порозуміння у зерновій угоді між Києвом і москвою. І тепер, переконаний Ердоган, настав час для укладення між сторонами наступної угоди — про припинення війни. Наскільки ймовірні перемовини між Києвом і москвою за посередництва Анкари і чи можуть вони увінчатися успіхом?
Про це — у розмові з експертом Міжнародного центру перспективних досліджень Ігорем Петренком, головою правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком та директором Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.
— Чи можливе нині досягнення домовленостей про припинення війни в Україні за участі Туреччини?
● В. Кулик:
— Як на мене, говорити тепер про якусь велику мирну угоду між Україною і росією передчасно. Сторони не готові до такої угоди на етапі, коли жодна з них не досягла тактичних і стратегічних цілей. І Київ, і москва вважають, що час працює на них.
● В. Фесенко:
— Думаю, що переговори можливі лише стосовно певних тем і в неофіційному форматі, тобто не безпосередньо між Зеленським і путіним, а з участю посередників, як це було у випадку із зерновою угодою.
Що ж до переговорів про мир, то тут я великий скептик. Адже позиції України і росії стосовно того, яким має бути мир і як закінчувати цю війну, справді кардинально різняться.
Я от навіть уявити не можу, яким може бути якийсь юридичний компроміс у формі мирної угоди. Простий приклад — окуповані території. Росія хоче зберегти контроль хоча б над частиною окупованих територій, передусім Криму та Донбасу. А для нас принципова мета — звільнення всіх окупованих територій.
— Коли Україна може бути готова до перемовин?
● В. Кулик:
— Україна хоче звільнити якомога більше територій Півдня, не дати просунутися ворогові на Сході, деблокувати Харківщину і заодно зменшити ризик завдання безпосередніх артилерійських ударів по Харкову та принаймні гарантувати безпеку Запорізької АЕС.
Якщо ми досягнемо цих тактичних цілей, то, відповідно, зможемо говорити про певну оперативну паузу. Це не означає досягнення мирної угоди, це означає зниження інтенсивності бойових дій, на що Київ гіпотетично може піти.
● І. Петренко:
— Українська сторона наголошує: для того, щоб почати хоча б якийсь діалог, має бути повернення до ситуації станом на 24 лютого 2022 року. Тобто росія має звільнити додатково окуповані території та вивести свої війська. А вже далі можна вести перемовини щодо окупованих територій Донбасу та Криму. Але ми розуміємо, що рф на це не піде.
Зазначу, що Україна свого часу була готова вести перемовини. Однак це було до Бучі, Ірпеня, Гостомеля і так далі. Сьогодні наша позиція доволі чітка: ми не віримо в жодні домовленості з рф. Не хочемо Будапешта-2 чи Мінська-3. Ми готові вірити лише в конкретні гарантії безпеки тих країн, які готові будуть їх надати.
Якщо Ердоган чи хтось на Заході думає, що росія задовільниться, умовно кажучи, Херсоном, то він помиляється. Завдання рф — знищити нашу державу та нашу націю.
— А росія нині зацікавлена вступити у переговорний процес?
● І. Петренко:
— Так, безумовно. РФ прагнула за три-чотири дні захопити Київ — не вдалося. Потім заявляла, що найближчим часом вийде на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей, — також не вдалося. Тепер росіяни розуміють, що до зими навряд чи ситуація для них зміниться, а весною може бути ще складніше.
Тож переговори — це для них шанс виграти час, наростити військовий потенціал, перегрупуватися і так далі. А далі, за якийсь рік чи два, почати нову атаку на Україну.
— Як вважаєте , чи вдасться турецькому президентові все ж організувати переговори сторін?
● В. Кулик:
— Так, навряд чи Ердоган полишатиме ці спроби. Він бачить Туреччину як медіатора процесу перемовин між Україною та росією, будує безпековий простір після війни в інтересах Туреччини. Тому зацікавлений, щоб максимально просунути вигідний для Анкари варіант меморандуму про припинення бойових дій.
Варто зазначити, що Туреччина істотно виграє від зернової угоди, оскільки перетворюється на такий собі торговельний зерновий хаб. І саме Ердоган вирішуватиме, яка країна регіону Близького Сходу чи Північної Африки отримає зерно. А це означає, що буде політичний діалог з Лівією, Йорданією, Єгиптом та іншими країнами, які потребують українського зерна. І саме через Туреччину воно йтиме.
Туреччина істотно виграє від зернової угоди, оскільки перетворюється на такий собі торговельний зерновий хаб.
Ердоган стає не просто гравцем у переговорному процесі між Україною та росією, а й гравцем у регіоні так званого Великого Близького Сходу. Саме тому він хоче збудувати нові переговорні майданчики й пропонує особистий діалог путіна та Зеленського як мету, до якої варто прагнути через систему малих кроків.
— Коли все ж може постати питання безпосереднього реального діалогу між Києвом та москвою?
● В. Фесенко:
— Це може бути, коли війна зайде в глухий кут, коли ні росія, ні Україна не матимуть достатніх військових ресурсів для перемоги. Тобто коли росіянам не вистачатиме ресурсів для того, щоб окупувати нові території, скинути український уряд, зруйнувати Україну як цілісну державу, а Україні — для цілковитого звільнення всіх окупованих територій, зокрема Донбасу, Криму й навіть того ж Півдня. Може йтися швидше про те, що було свого часу на Донбасі. Тобто не про мирну угоду, а про припинення активної фази бойових дій, як говорять військові.
Росіяни вже закидають таку ідею через деяких посередників. Їм було би вигідно заморозити конфлікт, щоб оговтатися від негативних наслідків війни. Нам колись, можливо, теж доведеться обирати між двома альтернативами: відновленням — ресурсним, військовим, економічним чи між продовженням війни, коли ми втрачатимемо більше, ніж виграватимемо. Це буде драматична дилема, яка може призвести до гострих дискусій усередині країни.
● В. Кулик:
— Час переговорів визначатиметься на полі бою. Бо і росія, і Україна розуміють, що їм потрібно реалізувати свої тактичні плани. Росія хоче вийти на адміністративний кордон на Донбасі, зафіксувати його, провести так звані референдуми у південних областях та на Харківщині й потім оцю нову політичну реальність продавати Україні та світові.
Україна ж не полишає спроб відвоювати свої території.
— Яка тут позиція Заходу? Чи не тиснутимуть наші партнери на Україну заради якнайшвидшого укладення мирної угоди?
— Захід не єдиний у цьому питанні. Сполучені Штати, Британія та низка їхніх союзників вважають, що рф нині в такому становищі, що її варто дотискати й провокувати її розпад. Вони не зацікавлені в якомусь тривалому перемир’ї. Якщо й підштовхують Київ до такого перемир’я, то лише для того, щоб сконсолідуватися та забезпечити потрібний обсяг постачання зброї. Вашингтон, як і Лондон, не хотіли б миру в Україні на російських умовах.
Інша позиція у деяких політиків Німеччини, Франції та центральноєвропейських країн, які вважають, що потрібно примиритися з путіним і виходити з так званих об’єктивних реалій. Вони нас підштовхують якщо й не до якоїсь зради, то до меморандуму про припинення вогню корейського варіанта.
Як ми знаємо, війна між Північною та Південною Кореєю формально не завершилася. Сторони перебувають у стані продовження війни, є лише меморандум про припинення вогню та фіксація лінії розділення по 38 паралелі. Чогось подібного деякі європейці, ймовірно, хотіли би й для нас — щоб ми примирилися і відклали політичне вирішення до кращих часів, коли санкційний режим зробить свою справу.
Насправді це дуже небезпечна ситуація для України. Тому що, найвірогідніше, росія проведе реконсолідацію і з новою силою продовжить атаку на Україну, вчергове плюнувши на будь-які підписані меморандуми.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію подружжя киян, яке відсвяткувало 70-ту річницю весілля
