29 жовтня Вадим Пристайко, міністр закордонних справ України, заявив про початок розведення військ у Золотому. Ось його цитата, опублікована у ЗМІ: “У Золотому розведення відбувається прямо зараз. Ми стартуємо з сьогоднішнього дня...”
Суспільство негативно відреагувало на цю новину. Чимало українців того ж дня зібрались на протести під стінами Офісу президента, адже вважають розведення військ не шляхом до миру, а капітуляцією. Ми ж вирішили згадати уроки, які ще загалом недавно дала нам історія. 1992 рік. Грузія також проводить розведення військ за домовленістю з Росією. І ось що відбувається.
Відтворити ті події нам допомагають Бачо Корчилава, колишній пресаташе посольства Грузії в Україні, Ігор Луценко, громадський активіст, Іраклій Джанашия, експерт Українського інституту майбутнього.
— Уперше розведення військ у Грузії було в 1992 році, — розповідає "Експресу" Бачо Корчилава. — 2 — 3 вересня в Москві відбулась зустріч очільників Росії, Грузії та Абхазії. Тоді, за посередництва Росії, був підписаний договір, який передбачав припинення вогню, обмін полоненими та повернення біженців, розведення військ. Грузія, виконуючи домовленості, вивела більшу частину військ та військової техніки з Гагри і навколишніх районів. А вже 1 жовтня 1992 року збройні формування абхазької сторони з допомогою росіян почали штурм Гагри. 6 жовтня сепаратисти захопили місто.
27 липня 1993 року в Сочі між владою Грузії і Абхазії укладено угоду про “припинення вогню і розробку механізмів контролю”. Тоді гарантом перемир’я виступив Кремль. Ці домовленості, зокрема, передбачали поетапну демілітаризацію зони конф лікту під контролем міжнародних спостерігачів. Для реалізації угоди була створена об’єднана тристороння комісія.
І. Луценко:
— Згідно з договором, грузинська сторона повинна була вивести війська і важку техніку, котрі заважали абхазам взяти Сухумі, за межі Абхазької автономної республіки. Своєю чергою абхази повинні були відвести війська на 30 км від лінії розмежуування, віддати затвори від гармат російським спостерігачам, а також вивезти з Абхазії
всіх північнокавказьких добровольців і найманців з Росії. Люди почали повертатися додому, запрацювали установи, школи, інститути. На вулицях з’явилися діти. Ті з вояків, які були місцевими жителями, здавали свою зброю російським десантникам-спостерігачам...
А важку техніку грузини вирішили вивезти кораблями в Поті, для цього найняли кілька великих десантних кораблів у Росії, тим самим оголивши свої позиції з власної волі.
Тим часом МНС Росії вирішило надати "допомогу" Очамчирському району, а точніше, місту Ткварчелі. Сотні вантажівок з “борошном і цукром”, як думали люди, проїхали через Сухумі в напрямку Ткварчелі без усякого огляду. А під борошном лежали “Гради” і снаряди для танків і гармат, автомати, гранатомети, патрони. Більшість десантників залишилася у Ткварчелі “для охорони вантажу”, а насправді для підготовки штурму Сухумі з тилу.
— Що відбувалось далі?
Б. Корчилава:
— 16 вересня 1993 року абхазька сторона порушила угоду про припинення вогню і почала штурм Сухумі. 27 вересня місто з допомогою Росії захопили абхазькі збройні формування.
І. Джанашия:
— Російська армія завдала удару по всій глибині фронту, було багато жертв серед мирного населення. Ба більше, росіяни обстрілювали сіру зону, щоб змусити мирне населення покинути населені пункти, які були в ній.
Російська армія завдала удару по всій глибині фронту, було багато жертв серед мирного населення. Ба більше, росіяни обстрілювали сіру зону, щоб змусити мирне населення покинути населені пункти, які були в ній.
І. Луценко:
— Розведення військ у Грузії мало трагічні наслідки — десятки тисяч загиблих, втрата територій, які й досі не повернуто...
— А яким було розведення військ під контролем ООН?
Б. Корчилава:
— Це відбулось у травні 1994 року. Тоді грузинська і абхазька сторони підписали в Москві Угоду про припинення вогню і роз’єднання сил. У коридор безпеки між двома сторонами увійшли миротворчі сили СНД. Вони повністю складалися з росіян, котрі й зафіксували кордон між Абхазією, Південною Осетією та рештою території Грузії. Загалом, усі випадки розведення військ мали негативні наслідки для Грузії.
І. Луценко:
— До речі, у 2008 році також була формула Штайнмаєра — для Грузії і Абхазії. Її, як ви здогадались, запропонував тоді міністр закордонних справ Німеччини Франк Вальтер Штайнмаєр. Його план передбачав на першому етапі відмову від застосування сили, на другому — відбудову регіону, а опісля мало вирішуватися питання про статус Абхазії у складі Грузії. Але цей план так і не був реалізований. На сьогодні цей регіон дуже занедбаний.
— Чому Грузія погоджувалася на розведення військ?
І. Джанашия:
— Тоді Грузія вважалася країною третього світу. Європі було байдуже, що там відбувається. Грузини намагалися знайти спільну мову з росіянами, з якими жили мирно в Радянському Союзі. І це було великою помилкою.
— Чи варто, на вашу думку, Україні приставати на умови розведення військ?
Б. Корчилава:
— Жодне розведення військ не гарантує, що в російської сторони не виникне бажання вийти на зону зіткнення з українською стороною. Досвід Грузії про це свідчить. Якщо мова про введення миротворців, то на це має бути мандат ООН.
Читайте також про те, як працюватиме закон про скасування нардепам додаткових виплат за неголосування та прогули.
