Більшість вважає росіян конформістами — пасивними пристосуванцями до влади. Хоч би що у Кремлі придумали — жителі РФ це, так би мовити, проковтнуть. Такий народ, така ментальність. Та, виглядає, останнім часом ситуація починає змінюватися. За даними російської недержавної організації “Левада-Центр”, кожен четвертий росіянин готовий взяти участь у протестах з політичними вимогами — це максимальний показник за останні 10 років! Що ж так дратує жителів РФ і чи може у цій країні відбутися Майдан за аналогією з тим, що вибухнув в Україні? Чи впаде режим Путіна, який отруює життя мільйонам людей?
Спершу — голі факти. Влітку в Росії відбулися масові протести на підтримку вільних виборів у Московську думу. Люди обурилися неможливістю побачити у владі тих, кого хочуть. “Нас вважають порожнім місцем”, — кричали активісти. Тоді правоохоронці затримали більш як тисячу учасників. “Росія буде вільною”, “Росія — без Путіна” — такими стали гасла мітингів.
Так, нечесні вибори і цензура — це плювок в обличчя суспільству. І деякі росіяни нарешті це зрозуміли.
Інший факт. Днями спецслужби скрутили руки шаманові Олександру Габишеву з Якутська. Чоловік, незадоволений режимом, у березні вирушив з Якутії до Москви, щоб провести “обряд вигнання Путіна”. Проти шамана порушили кримінальну справу через нібито заклики до екстремізму. Сотні людей висловилися на підтримку чоловіка. І проти руки Кремля.
Раніше в Удмуртії вчений Альберт Разін спалив себе на знак протесту проти русифікації.
Цей випадок загострив відносини влади і представників національного руху. У Путіна — ще менше підтримки.
“Протести в Росії вийшли на новий рівень, — каже Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова правління ГО “Центр громадянських свобод”. — Священники Російської православної церкви опублікували відкритого листа на захист затриманих та засуджених московських активістів. Священники РПЦ! Без погодження зі своїм керівництвом!
Та для них цей лист — уже глобальний протест. Його підписали 39 осіб.
На попередніх протестах мітингувальників били, заарештовували, вибірково порушували кримінальні справи — і не проти лідерів протесту, а проти людини, яка, до прикладу, кинула паперову склянку на землю. На акції в Москві 27 липня, за інформацією правозахисників, було затримано 1388 (!) осіб. Але все одно 3 серпня люди вийшли на мітинг знову. Подолання страху — це якраз свідчення нової якості протестів”.
“Ми справді бачимо падіння популярності влади Росії, — додає Олександр Палій, політолог. — І нехай путінські соціологи малюють йому високі рейтинги довіри, по факту так не є. Росія рухається у темряву, немає ніякого просвіту. Це викликає серйозне занепокоєння людей”.
ПОКАЗОВИЙ ПРИКЛАД
Як влада сама штовхає людей до протестів, показує історія удмуртського вченого Альберта Разіна. Він організував одиночний пікет біля будівлі Державної ради Удмуртії — чоловік тримав у руках плакат зі словами “І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти”.
Так він протестував проти законопроекту, яким скасовано обов’язкове вивчення мов корінних народів Росії в середніх школах. Згодом відійшов до автівки, а вже за мить — спалахнув. Урятувати 79-річного активіста не вдалось — він помер у лікарні.
Нині для удмуртців Альберт Разін — герой, хоча влада всіляко намагається виставити науковця як людину, яка була несповна розуму, бо спалила себе живцем.
І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти.
“З Альбертом Олексійовичем я познайомився років десять тому, на культурологічному конгресі в Москві, — каже друг загиблого Дмитро Мадуров, кандидат мистецтвознавства, культуролог, історик, скульптор. — Ми разом переживали за розвиток культури в нашій країні. Тоді нам здавалось, що можемо змінити все на краще.
Альберт Разін був дуже порядною людиною, вдумливою, трохи строгою. Ми багато вчились у нього. Згодом я познайомився з його сім’єю — дружиною Юлею, удмуртською поетесою, донькою Софією, яка шиє національне вбрання.
Сам Разін був лідером національного руху удмуртів. Він консолідував людей, створював організації, навіть планував зареєструвати національну віру удмуртів! Рідна мова та національні традиції були важливою складовою його життя”.
Та у Москві нікого не цікавить удмуртська мова і культура, каже історик. “Під виглядом загрози “хвилі сепаратизму” триває політика придушення національних культур. Суспільство пригнічене, — додає Дмитро Мадуров. — Найбільше шкода молодих людей, які хочуть вирватись, втекти, а куди — просто немає. Акт самоспалення Альберта Разіна показує всю гостроту національної проблеми в Росії.
Своєю глухотою влада сама штовхає людей на акції. Смерть Альберта Разіна нині стала тим переломом, який розсварив владу і представників національного руху. Більше немає ілюзій. Я впевнений, що 10 вересня (день самоспалення вченого. — Авт.) стане днем пам’яті у багатьох народів Росії”.
Тим часом слідчі порушили справу за статтею “доведення до самогубства” і не хочуть чути, що самоспалення Альберта Разіна — це політичний протест...
РОСІЯНИ ПРОКИНУЛИСЬ. ТА ЧИ НАДОВГО?
До розмови про протестні настрої жителів РФ ми за просили росіян. Говоримо з Денисом Ібрагімовим, активістом і координатором ініціативи “Відкрита Росія” в Челябінську, Олександром Шелковенковим, російським громадським активістом, який емігрував в Україну, Феліксом Шведовським, письменником, кандидатом історичних наук, Іриною Калмиковою, активісткою, біженкою з Росії, яка нині живе у Литві, переслідувана за акції протесту, та Вікторією Івлєвою, журналісткою, волонтеркою, яка разом зі своїми однодумцями підтримувала українських моряків, поки ті були в російському полоні.
— Чи погоджуєтеся ви з дослідженням “Левада-Центру” про наростання протестних настроїв у Росії?
Д. Ібрагімов:
— Систематично в регіонах відбуваються локальні зриви. Влада не реагує на запити суспільства. З людьми спілкуються кийками. Раніше, коли тільки почали порушувати кримінальні справи проти протестувальників, люди з острахом виходили на протести. Тепер же це не стримує нікого, бо, знаєте, накипіло.
В. Івлєва:
— Протестні настрої зосереджені в основному в Москві. В інших містах пікети нечисленні. Але порівняно з тим, що було чотири-п’ять років тому, це вже широко розкриті очі. Ми не знаємо, як багато людей думає так само, як і ми. Багато хто з них ховається за страх. Але позбавлення від страху відбувається доволі швидко.
Ф. Шведовський:
— Протестні настрої почали наростати особливо після ситуації з виборами в Московську думу. Тоді, нагадаю, не усім кандидатам дали можливість зареєструватись на місцеві вибори. Люди стали виходити на вулиці, а їх били, затримували ні за що. Те, що відбулося, — справжнє свавілля! Очевидно, протест був виправданим.
Ми не знаємо, як багато людей думає так само, як і ми.
Звісно, ми протестуємо не так, як українці. У вас після того, як побили студентів у 2013-му, вийшов мільйон на Майдан. У нас — значно менша кількість. Люди бояться.
О. Шелковенков:
— Росія анексувала Крим, почала війну на Донбасі. Як це може не обурювати? Тому я й брав участь у Москві в багатьох акціях проти війни з Україною.
— Чому росіяни починають “закипати”?
Д. Ібрагімов:
— Рейтинг влади суттєво впав. Деякі мої знайомі, які підтримували Путіна, тепер починають його критикувати. Холодильник потроху переборює телевізор. З екранів нам кажуть, що ми — молодці, добре живемо. Водночас багато росіян практично голодує. Якщо людина чесно працює, але не може забезпечити собі базових потреб, то про яку повагу до влади може йтися?
Нам постійно показують у телевізорі, що в США — все погано, в Україні — ще гірше. У людей напрошується логічне запитання: а коли казатимуть про нас? Наприклад, у моєму місті — Челябінську — є величезні проблеми з екологічною ситуацією, але влада про це мовчить. Виникає чималий дисонанс між тим, що бачимо на вулицях і на екранах.
В. Івлєва:
— Влада сама штовхає людей на протести. У нас не допускають до влади незалежних кандидатів, обманюють при підрахунку голосів. Про чесні вибори не йдеться. Мені здається, до протестів росіян підводить відчуття несправедливості та злочини влади. З людини не можна знущатися безконечно. У певний момент вона розплющить очі й скаже: “Я — не раб!” Протестувальниками керує відчуття, що їх не вважають за людей. Це ганьба, що людям доводиться проводити поодинокі пікети, бо тільки вони не заборонені. Це багато говорить про рівень демократії у країні.
— До чого все це може привести?
Д. Ібрагімов:
— Якщо тиск на мирних протестах триватиме, влада може потроху відступати. Вона боїться вибуху, бо бачить, що люди готові обстоювати справедливість. Наприклад, коли затримали актора Павла Устинова, акторська спільнота, багато відомих людей говорили про це на виставах, а на пікети виходили, здавалося б, зовсім аполітичні люди.
Ф. Шведовський:
— Нині в Росії навряд чи можливий якийсь переворот. Ні події на Донбасі, ні арешти кримських татар, ні навіть внутрішні проблеми не приводять до масових виступів.
— А чи можливе падіння режиму Путіна?
О. Шелковенков:
— Для цього потрібні радикальніші дії. Шансів, що Путін піде сам, немає. Зміна режиму в “Мордорі” можлива лише в дуже конкретних випадках — ліквідація Путіна, його смерть від хвороби чи вбивство під час громадянської війни.
І. Калмикова:
— Аби звалити Путіна з його престолу, потрібна допомога ззовні, якийсь тиск з-за меж країни. Бо внутрішньо — люди все одно мають страх.
Зміна режиму в “Мордорі” можлива лише в дуже конкретних випадках — ліквідація Путіна, його смерть від хвороби чи вбивство під час громадянської війни.
— Росіяни, вочевидь, не підтримують внутрішньої політики Путіна, а як ставляться до зовнішньої?
В. Івлєва:
— Ніяк. Якщо ви хочете запитати, чи думають про Україну, то основній масі байдуже. Багато людей отруєні пропагандою.
Ф. Шведовський:
— Але надія на зміни є. Навіть ті протести, які відбувалися, підривають довіру до влади. Іскри є, а що з цього розгориться — побачимо.
ТОЧКА ЗОРУ
Що потрібно для того, аби Росія прокинулась, а режиму Путіна настав кінець?
“Серйозні зміни у РФ можливі лише зі зміною парадигми і форми мислення людей, — вважає Павло Подобєд, громадський активіст, співробітник Інституту національної пам’яті. — Росіяни повинні зрозуміти, що причина їхніх проблем — природа російської влади, бо вона імперська. Імперія функціонує так, що сьогодні в імперській Росії є лише два міста для життя — Москва і Санкт-Петербург. Тільки там можна заробляти, розвиватися, потрапити у певні соціальні ліфти.
Всі інші території — суто для вирубування лісу, викачування нафти і газу, скидання різних відходів життєдіяльності на кшталт побутового сміття і небезпечних хімічних відходів. Це бачать мешканці російських регіонів, обурюються з цього, але поки що не можуть збагнути справжньої природи своїх проблем”.
Читайте також про те, чим цікавий для іноземців український досвід ведення війни.
