Ні для кого не секрет, що Путін понад усе прагне реставрувати Радянський Союз або створити нову версію радянської імперії. Саме такі наративи роками просувають у російському суспільстві. Ключовою ж метою тамтешньої пропаганди є повернення України під контроль Москви. Цю ідею неухильно підтримують і в Державній думі країни-агресорки. “Дискусії” так званих російських парламентарів зациклені на Україні, українцях та інших шаблонних наративах. Такого висновку, проаналізувавши стенограми засідань законодавчого органу РФ, дійшли у Громадянській мережі “Опора”.
— Риторика у нижній палаті російського так званого парламенту стала оплотом не політичної дискусії, а пропаганди, — каже аналітик “Опори” Андрій Савчук. — І ледь не центральною її темою є Україна.
Ми проаналізували стенограми Держдуми поденно, починаючи з 1 січня 2014 року, і з’ясували, що у 80% випадків, а це 511 зі 640 днів, коли засідали депутати, було згадано про Україну та українців. Порівняно зі згадуваннями інших держав та їхніх громадян, це феноменальний показник — про нас у Держдумі РФ говорили понад 7 тисяч разів!
Про США та американців йшлося майже 4600 разів, а про давно зниклий Радянський Союз — 3200. Про НАТО, яке “хоче зруйнувати Росію”, та Європейський Союз згадували приблизно стільки ж разів, скільки й про Вірменію чи Молдову (понад 600 разів). А Сирія частіше привертала увагу депутатів, ніж “братня” Білорусь (майже 1200 разів проти близько 990).
— Кого з політиків найчастіше згадували депутати?
— Хоча про Україну та українців держдумівці говорили найбільше, згадок про президентів нашої держави дещо менше, ніж про керівників інших країн. Загалом ручні депутати Кремля найчастіше згадували Путіна. На другому і третьому місцях, але зі значним відставанням — Ленін і Сталін.
— Які наративи нині звучать у стінах Держдуми?
— Ті самі, що лунають з уст Путіна, — про спеціальну військову операцію, денацифікацію, демілітаризацію України тощо. Тепер більше негативу звучить щодо НАТО і колективного Заходу, як вони кажуть.
Після анексії Криму чи вдалої кампанії щодо окупації частини Донбасу в Росії не приділяли значної уваги тематиці Північноатлантичного альянсу, бо ці події, як і Мінські угоди, могли подавати внутрішньому споживачеві як перемоги. Тепер, коли населенню треба пояснювати неможливість захоплення Києва, відступ з Херсону і так далі, у РФ дедалі частіше кажуть про “загрозу Альянсу”.
Зауважу, що у Держдумі виступають не лише так звані російські парламентарі. Туди часто запрошують і представників путінської адміністрації та МЗС.
— Про що загалом свідчить риторика депутатів Держдуми?
— Тут можна простежити дві чіткі тенденції. По-перше, зацикленість на Україні, коли вся російська політика — і внутрішня, і міжнародна — сприймається через призму України. Зокрема, у Росії звикли звинувачувати нашу країну у своїх помилках і негараздах.
По-друге, держдумівці фактично жонглюють поняттями, як це роблять Путін і представники російського МЗС. Кажуть, що Україна — “братський народ”, “молодший брат, що загубився” і водночас, що це — “ворог, який прагне знищити Росію”. Загалом кажучи, Держдума не вигадує нових наративів, а найчастіше повторює ті, які пропагують Кремль і російська пропагандистська машина.
