Якби не карантин, то Юрій Карплюк виступав би нині у далекій Аргентині. Проте пандемія сплутала всі карти, тому довелося повернутися в Україну. Втім, артист сподівається незабаром знову вийти на арену Cirque du Soleil...
— Я беру часть у найновішому шоу, яке називається “Мессі 10”, — розповідає “Експресові” акробат. — Його прем’єра відбулася торік восени в Барселоні (Іспанія). Ми відпрацювали там майже п’ять місяців, а потім ще місяць — у Досі (Катар). Далі, в травні, мав розпочатися тур Аргентиною, але... Через пандемію все зупинилося.
Проте нам уже офіційно повідомили, що з нового року стартують репетиції. (Оскільки артисти з різних країн, то важливо зібрати їх для тренувань — інакше з часом номер може “розвалитись”). Ну, а весною має розпочатись нормальна робота. Втім, це залежатиме від ситуації з коронавірусом у світі, яка, звичайно, дуже на все впливає.
— Цікаво, як ви потрапили в знамениту циркову трупу?
— Я пройшов кастинг. Потім пів року тренувався у Канаді, в Монреалі. Займатись доводилось не тільки фізпідготовкою, але й акторською майстерністю, танцями і т. д. Узагалі ж, з дитинства мріяв виступати у Cirque du Soleil. Та шлях від мрії до її втілення виявився дуже довгим (майже двадцять років!), дуже важким, але дуже цікавим.
— А з якого віку ви займаєтесь акробатикою?
— З дев’яти років... По закінченню спортивної кар’єри ми з хлопцями підготували номер і стали працювати в різних цирках. В основному — за кордоном. Побували майже в тридцяти країнах: від Латинської Америки (Мексика, Гватемала, Венесуела) до Азії (Японія, Китай, Монголія) та Європи (Іспанія, Велика Британія, Німеччина та ін.). Причому іноді умови в європейських цирках були гірші, наприклад, у Мадриді, ніж десь у країнах “третього світу”. Хоча сподівались, що буде навпаки. (Усміхається).
— Публіка, мабуть, також відрізняється?
— Безумовно. Скажімо, в Іспанії глядачі приходять на виставу “заряджені”, тобто позитивно налаштовані, й готові підігравати артистам. Наприклад, якийсь акробатичний елемент можна було би зробити одразу, але для кращого ефекту ми вдаємо, що він виходить лише з третього разу. (Усміхається). Іспанцям це подобалось, і вони влаштовували такі овації, що просто зносило дах.
У Німеччині публіка теж хороша, але вона любить чітке виконання. Без усієї тієї гри, про яку я казав. Тобто, щоб усе було красиво. Класні глядачі в Японії. Щоправда, вони дивляться номер без оплесків. Ти вже думаєш: може, щось не так? І лише наприкінці дуже коротко аплодують. Одне слово, стримані в емоціях. Натомість люблять після вистави дякувати артистам і фотографуватися. У такі моменти почуваєшся зіркою. (Усміхається).
В Японії глядачі дивляться номер без оплесків. Ти вже думаєш: може, щось не так? І лише наприкінці дуже коротко аплодують.
— А НП — себто травми — у вас траплялись?
— Нічого серйозного, що потребувало би хірургічного втручання, у мене, на щастя, не було. Під час виступів траплялись невеличкі травми: наприклад, пальця чи кісточки. Щоб їх залікувати, потрібен певний час, але... У традиційному цирку відмінити виступ чи зробити заміну немає можливості, тому доводилось тугіше затягувати бинт, з’їдати знеболювальне — і вперед.
До речі, одного разу ми працювали в Ізраїлі й наш верхній сильно підвернув ногу. Вона була, як у слона. Ми поїхали потім до лікаря... Втім, на арену все одно треба виходити та працювати. Адже, якщо не береш участі у виставі, тобі просто не платять. Додам, що директор просив сказати, що травма сталася не на сцені, а у дворі. І був дуже злий, коли ми цього не зробили.
— Скажіть, якісь курйозні ситуації у вас виникали на арені?
— Звичайно. Під час виступу може порватись костюм та ще й між ногами. І нічого не вдієш — треба допрацьовувати до кінця. Як би некомфортно тобі не було та як би не сміялись глядачі, котрі це помітили. (Сміється).
— Юрію, а сім’я ділить із вами “кочове життя”? З усіма його плюсами і мінусами...
— Контракти в Cirque du Soleil дозволяють артистам брати з собою родину. Тим більше, що гастролі в кожному місті тривалі... Тож дружина (вона, до слова, не артистка) також їздила зі мною. А наш син — Макарчик — був і в Монреалі, і в Барселоні. “Тусувався” за кулісами та “кайфував”, поки тато працював... Він у нас хлопчик дуже активний. Сьогодні йому лише два рочки, але в майбутньому, думаю, теж стане акробатом. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Назаром Задніпровським
