Його називають одним із найперспективніших українських акторів. 22-річний Максим Самчик заявив про себе у фільмах “Коли падають дерева” Марисі Нікітюк (стрічка брала участь у Берлінському кінофестивалі), “Фокстер & Макс” Анатолія Матешка, а також у серіалі “Перші ластівки”, де зіграв... гея.
— Максиме, ти вагався, перш ніж погодитись на таку роль, чи одразу сказав “так”, прочитавши сценарій?
— Ви знаєте, я отримав сценарій, коли мене вже затвердили. (Усміхається). І вагань щодо того, що треба буде грати гея, не виникало. Ще на пробах мене про це запитали, уточнивши, що в кадрі доведеться цілуватися. Я сказав: “Без проблем”. Мені було справді цікаво зіграти ту роль... Зрештою, нічого особливого тут не бачу. Навіть якщо до мене й прикріплять певний ярличок.
Вагання були щодо іншого: сценарій виявився не найкращим. У ньому були певні “діри”. Читаєш одну сцену — дуже добре, а потім — прокол... Тож уже під час зйомок, репетируючи з режисером, доводилось дещо змінювати. Іноді робочі зміни замість запланованих 12 годин тривали 15 або ж 17... Загалом я не розчарований тим, як зіграв. Усе більш-менш прийнятно. Хоча це й не вершина акторської майстерності.
— На екрані тобі часто доводиться демонструвати свою фізпідготовку. Ходиш у зал чи, може, в басейн?
— У басейн навідуюсь постійно. А в зал — час від часу. В якийсь тиждень можу сходити разів чотири-п’ять, а потім місяць — жодного. Натомість займаюсь періодично вдома. Вмикаю собі відео — ABC workout — і тренуюсь. Після восьми хвилин качання пресу я вже вмираю. (Усміхається). Не скажу, що горю тим усім,
але роблю вправи бодай для того, щоб не запливати жирком. Зрозуміло, коли з’являється якийсь проект, де буде потрібно оголювати торс, тоді займаюсь інтенсивніше. Трохи менше вуглеводів, трохи більше залу — і все о’кей.
— А як ти ставишся до моди на татуювання?
— У мене їх немає. Я вважаю: якщо в актора, за сценарієм, має бути тату, то його можна просто намалювати. Це простіше, ніж щось там “замазувати”. Тим більше, коли йдеться про якийсь історичний фільм... Ні, я не Джонні Депп. (Сміється). І не хотів би робити собі татуювання, як він. Це ж — на все життя. От наб’ю собі щось, а через рік шкодуватиму?!
— Тобто ім’я твоєї коханої — Ангеліни — не має шансів з’явитись десь біля серця?
— Ні. (Усміхається). Як би я людину не кохав, життя — штука непередбачувана. Не дай Боже, ми розійдемося — і що тоді? Думаю, іншій дівчині буде не дуже приємно, що в мене є “наколка” з ім’ям Ан-
геліна... А виводити її — це ж досить боляче. Зрештою, я й так маю по тілу трошки шрамиків. (Пережив свого часу декілька операцій). Вистачить уже того, що їх доводиться приховувати під час зйомок.
До слова, Ангеліна — актриса. Ми разом уже майже чотири роки. Навіть встигли побувати в РАЦСі. Все було спонтанно, і я, чесно кажучи, виявився неготовим. Думав, кохана дасть задній хід (сміється), а вона: “Ні,
це не жарт, пішли”... Потім з’ясувалось, що треба принести різні довідки, оплатити рахунки в банку і т. д. Нікому цього робити не хотілося, тож ніби знайшлася “відмазка”... Нині ми з Ангеліною заручені.
— Можу тільки уявити, як вона ревнує, коли бачить тебе в еротичних сценах. Наприклад, у фільмі “Коли падають дерева”. Що запам’яталось з його зйомок?
— Це було важко психологічно. Моя партнерка дуже переживала, що передалося й мені. Треба було зробити те, що вимагала режисерка, але “дотиснути” ніяк не вдавалося. Перший і другий дублі було справді важко, а далі — вже легше. Натомість, коли знімали другу сцену, то все було класно. Ми розслабились і навіть піджартовували одне над одним.
Пригадую, тоді стався курйоз: фільмували ж у Києві, в якомусь ліску чи саду. І от, щойно починаємо грати ту еротичну сцену на дереві, як на задньому фоні з’являється парочка з візочком. І смішно, і, як мовиться, незручно. (Усміхається).
— Наприкінці хочу спитати: це правда, що ти сумнівався, чи варто йти в актори?
— Спочатку я хотів вивчати менеджмент у Нідерландах. Навіть виграв грант — 5 тисяч євро. Проте в останній момент подумав: “Який бізнес, Максиме? Куди ти лізеш? Це ж абсолютно не твоє”... Тоді я дав задній хід і вступив до Київського університету на журналістику. Однак через декілька місяців вирішив усе кинути та пішов у театр мюзиклу “Камільфо”, де танцював і трохи співав. Пропрацював там майже рік до вступу в університет імені І. Карпенка-Карого. Хоча довго вагався, що вибрати — акторство чи хореографію... Тепер же не сумніваюсь, що зробив правильний вибір!
Дякуємо, що прочитали цей тексту газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також подробиці перепалки ветерана АТО Остальцева та боксера Усика
