Наші глядачі полюбили її після серіалу “Коли ми вдома”, що був рекордсменом “довголіття” на телеекранах. Цей комедійний ситком йшов протягом п’яти років! Заслужену артистку України Тетяну Шелігу й нині впізнають на вулицях, звертаючись, як до давньої знайомої...
— Тетяно Леонардівно, у вас удома яка стоїть ялинка — штучна чи справжня?
— Ти знаєш, уже багато років я не ставлю натуральної ялинки. По-перше, маю маленьку штучну. По-друге, у мене росте кактус (він, правда, без колючок) — аж до стелі. Його я і прикрашаю великими кульками. Це треба бачити... Та краса стоїть аж до 8 Березня. Лише потім ми все знімаємо. (Усміхається).
Проте мене нині хвилює не стільки ялинка, як те, що на свята не можна кудись піти, ні тим більше — поїхати. Тепер із дому фактично не виходжу, а якщо хтось відвідує мене, то лише рідні. Донька з чоловіком та онучками. Ну, хіба ще хрещена. І то ми десять разів одне одного перепитуємо, чи ніхто, бува, не кашляє.
— До жорсткого карантину встигли взяти участь у якихось цікавих проектах?
— Так. Мене запросили зіграти у виставі “Нареченого викликали, дівчата?” Ніколи не брала участі в антрепризах і ставилась до них не найкраще, а тут раптом запропонували роль, яка на сто відсотків моя. Не шкодую, що погодилась. Мені за цю роботу не соромно. На поклоні я очей донизу не опускаю. (Усміхається).
З цією виставою ми встигли об’їздити майже двадцять міст: Харків, Дніпро, Одеса, Вінниця... Востаннє були у Запоріжжі — й усе зупинилось. Навіть у Києві довелося відмінити виступи. Тепер усе переноситься на весну. Натомість зйомок немає ніяких. Усе різко обірвалось. Якщо раніше я щодня кудись бігла, то тепер сиджу вдома. Незвично.
— Популярність вам принесла роль Наді у серіалі “Коли ми вдома”. Коли ситуація нормалізується, чи можуть його ще “реанімувати”?
— Мені одна подруга, яка там теж знімалась, каже: “Тетяно, ще не вечір. Ось побачиш...” Та навряд чи той проект, який ішов на екранах п’ять років, знову вирішать запустити. До речі, для нас його закриття виявилось тоді великою несподіванкою, адже було написано двадцять нових серій і мали знімати продовження.
То був дуже вдалий, чесний, творчий проект. Не халтура. Що за сценарієм, що за режисурою, що за акторським виконанням. Я не кажу, що це — шедевр. Ні, за той матеріал “Оскара” не дали б і в Канни не запросили би, але... Там не було несмаку, який я не люблю. Люди часто підходили до мене на вулиці й казали: “Дуже дякуємо, що знімаєте про нас!”
— Знаю, що ви раніше багато їздили за кордон. Куди була ваша остання мандрівка?
— До Туреччини — у Кападокію. Там я втілила свою давню мрію: політала на повітряній кулі. Залізти в корзину було страшно, а потім — аніскільки. Провела в повітрі годину. Що вам сказати, це — казка... А до того їздила до Португалії, де зустрічала з онучкою Новий рік. Залишилась дуже задоволеною.
Зате минулого року я багато їздила Україною. Знаєте, коли живеш у столиці, то стаєш таким собі снобом. Мовляв, що там може бути цікавого й хорошого на периферії? Проте, побувавши з антрепризою у різних містах, чимало для себе відкрила. Навіть спеціально замовляла екскурсії... Я в захваті від того, що побачила!
Коли живеш у столиці, то стаєш таким собі снобом. Мовляв, що там може бути цікавого й хорошого на периферії?
— Дехто з українців і нині — попри пандемію — не боїться літати у теплі краї. Вам не кортіло втекти із зими в літо?
— Люди справді на новорічні свята вирушають до тієї ж Туреччини чи Єгипту або Домінікан. Проте я не хочу ризикувати. Адже сьогодні можна кудись полетіти, а потім назад не “влетіти”. Стикнувшись із ситуацією, яка вже була весною... Зрештою, у мене сьогодні просто немає грошей. (Зітхає).
— Зате, як у нас усіх, є багато вільного часу. Може, ви його заповнюєте, готуючи на кухні?
— Ти знаєш, я готую, але не можу сказати, що люблю це робити. Я не Софі Лорен, яка навіть книжки рецептів випускала. Кухня — не моє хобі. Більше люблю не варити щось чи пекти, а куштувати. Що в гостях, що в ресторанчиках. Причому їм усе. Головне, аби було смачно! (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Ольгою Сумською
