Справжній фурор викликав концепційно-словесний перформанс номер 1, який організувала газета “Експрес”. Нагадаємо, на сцені театру імені Леся Курбаса зустрілися письменник Андрій Курков та художник Юрко Кох. Уже незабаром в електронному форматі газети “Експрес” (expres.online) з’явиться відео з цієї події, яке зможе переглянути кожен охочий. Тим часом ми відхиляємо завісу для усіх читачів “Експресу” і вже оприлюднюємо деякі думки, які озвучив на перформансі один з учасників — Андрій Курков.
ПРО ПЕРШЕ КОХАННЯ
“У третьому класі ми з товаришем побилися через однокласницю, в яку обидва були закохані. Правда, вона про це не знала. І от я його побив, а після цього пішов до цієї дівчинки — сказати, що маю право її любити (сміється). Але не викликав якоїсь зворотної реакції від неї. На тому все закінчилося”.
ПРО СПРАВЖНЄ КОХАННЯ
“По-справжньому я закохався у 1980 році, тоді був студентом. До нас в інститут приїхала група студентів-англійців, за обміном. Я одразу помітив дуже симпатичну дівчину з яскраво-рудим волоссям, скептично-еротичним поглядом і, як з’ясувалося потім, зі страшним характером (сміється). Вона до нас приїхала на три місяці. Ми постійно зустрічалися, ходили разом на дискотеки...
Зрештою, я запропонував їй стати моєю дружиною. А вона сказала, що писатиме мені листи (усміхається). Та їх не було. Через два роки вона знову приїхала, я її зустрів випадково, в інститутському ліфті.
Ми знову стали зустрічатися, а за місяць до її від’їзду я знову запропонував одружитися. А вона: давай краще листуватися! Втім цього разу таки стали писати одне одному. Мої листи коханій були доволі короткими, а її — по 5 — 10 сторінок: вона тоді була у Китаї і детально описувала тамтешнє життя.
У 1987 році, після армії, я захотів одружитися. Тож купив запрошення на весілля і надіслав Елізабет зі словами: запрошую тебе стати моєю дружиною. Вона відписала, що прилітає поговорити... 25 червня 1988 року ми одружилися”.
ПРО ВІРУ І ЦЕРКВУ
“Для мене віра важливіша за церкву. Хоча церква в Лондоні, де ми брали шлюб (протестантська церква святого Майкла), для мене дуже важлива. Моя дружина походить з давнього протестантського роду, де життєві принципи закладають у дитинстві й вірні їм усе життя. В Елізабет — чотири сестри і двоє братів, зовсім інший уклад родини, інші стосунки, набагато відповідальніше ставлення до життя порівняно з тим, яке було у мене у радянській родині. До речі, я колись писав, що невіруючих людей не буває. Є люди, які вірять, що Бога нема. Не може бути людини без віри”.
ПРО МУЗИЧНІ СМАКИ
“Колись у Сирецькому гаю в Києві був цілий ринок нелегальних платівок. Тоді часто робили на нього облави. Міліція забирала платівки, а потім слухала по відділках (усміхається). Рок-н-рол відкрив для себе мій старший брат, а я повторював за ним. Улюбленою стала рок-група “Слейд”, яку потім, у 13 років, раптом полюбив мій старший син, а далі і молодший. Тепер інколи втрьох слухаємо цей гурт. У нас навіть є нові платівки”.
ПРО УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН ТА НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ
“Коли виступаю за кордоном, то часто порівнюю класичний російський менталітет з українським. І саме через різницю пояснюю, що таке Україна і українці. Історична матриця російського менталітету — це монархи і колективізм: завжди бути навколо царя, любити його, поважати; якщо він уже дуже заважає — вбити і любити наступного. Люди там стають агресивними разом, а не поодинці.
Україна ж — це демократична анархія, у кожного своя думка, кожен знає, як Україну зробити щасливою. Колективізм у нас ситуативний і виникає у час загроз, тоді, коли треба консолідуватися. Українці — індивідуалісти. І ця наша ментальність насправді була захистом для України, не давала стати тиранією чи диктатурою або шматком Радянського Союзу, де справді вірять у соціалізм.
П’ятнадцять років тому кордон між нашими ментальностями — колективною російсько-радянською і українською індивідуалістичною — розрізав Україну майже навпіл. Та поступово він посувався на Схід, і якби не було війни тепер, то невдовзі кордон між менталітетами збігся б з кордоном між країнами. У Росії бачили таку загрозу. Саме тому й почалися політичні проекти, налаштовані на відновлення “руского міра” в Україні”.
ПРО ПУТІНА І ЗАБОРОНУ КНИЖОК
“У Росії моїх книжок узагалі нема. Вперше там заборонили мою книжку “Останнє кохання президента”, яка вийшла у 2004 році, де один з персонажів — Володимир Путін. Він обіцяє українському колезі анексувати Крим і перекрити постачання газу. Це було за рік до першого газового конфлікту і за 10 років до Криму. Тоді заборонили мої книжки на 18 місяців, а з 2014-го видали заборону навіть на перевезення моїх книжок з України. Я — в чорному списку”.
Дякуємо, що прочитали цей тексту газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з художницею Владою Ралко
