Його пісні виконують чимало українських зірок: від Гайтани і гурту “С.К.А.Й” до Василя Зінкевича та Інеси Братущик. Проте найбільше їх у репертуарі Віктора Павліка. Це — “Ні обіцянок, ні пробачень”, “Ти подобаєшся мені”, “Афіни — Київ — Істанбул”...
— Сергію Васильовичу, чи підтримуєте нині стосунки з Віктором Павліком? Кажуть, ви з ним свого часу побили горщики...
— Пуста балаканина. Ми як були, так і залишаємося друзями, й ніякі життєві чи творчі пошуки не змінюють такий “статус кво”. Ось щойно перед нашим інтерв’ю Віктор мені телефонував. Казав, що їде на концерт до Трускавця... Ми знайомі дуже давно. Років, певно, тридцять. У його репертуарі півтора десятка моїх пісень, а може, й два. Насправді я ніколи не рахував. (Усміхається).
— Чимало ваших речей виконують й інші зірки. Скажіть, пісенна творчість дозволила вам покращити свій матеріальний стан?
— Покращити — так, але не задовільнити. Хоч від пісень є принаймні якась матеріальна віддача, на відміну від літератури, зокрема поезії. При моїй повазі до будь-якої професії, мушу визнати, що бути посереднім сантехніком сьогодні набагато вигідніше, ніж талановитим поетом. Як це не прикро... При тому, що у хорошого поета значно більше шансів стати посереднім сантехніком, ніж навпаки.
— А з ким із модних виконавців ви хотіли б попрацювати? Якщо, звичайно, хотіли б...
— Мене дещо лякає сам термін “модні виконавці”. Зазвичай це молоді співаки та співачки, які з’являються нізвідки і так само миттєво зникають у нікуди. І не тому, що безголосі, іноді досить талановиті, просто вони не представляють із себе якусь виняткову особистість. Їхній внутрішній світ настільки неглибокий, що дуже скоро зникає цікавість до їхніх зовнішніх принад.
Я дуже рідко слухаю попсову музику, винятково з професійної необхідності... І пишу нині більше для себе як для виконавця. Звісно, маю що показати, але наразі артисти за піснями не звертаються, пишуть собі самі, й — маємо те, що маємо... Шоу-бізнес — складова загальної культурної політики, про яку всі говорять і якої насправді ніхто не може зрозуміти, бо вона відсутня.
— Як близькі ставляться до вашої творчості? Чи завжди розуміють її специфіку та дають можливість попрацювати?
— Я ніколи не мав проблем із розумінням моїх творчих пошуків. Мабуть, тому, що реально дивився на речі й докладав максимум зусиль, щоб матеріально забезпечити близьких. Поезія годує лише мрії і почуття, але вона розмальовує життя та робить його різнокольоровим...
Однієї творчої особи в родині — цілком достатньо. Моя дружина, на щастя, не митець, вона — лікарка, і от уже більш як сорок років лікує нас усіх. Діти вже дорослі, мають власні професії, і мені подобається, що в їхній діяльності обов’язково присутній дух творчості. Тішать онуки, які щось вимальовують, співають і т. д.
Однієї творчої особи в родині — цілком достатньо. Моя дружина, на щастя, не митець.
— Чи належите до лав автолюбителів? Якщо так, у якій машині їздите? Якісь пригоди траплялись чи Бог милував?
— Належу. Машин мав багато, але не тому, що був суперзаможний: просто в буремні дев’яності роки треба було якось виживати, годувати сім’ю, і коли виникла можливість розпочати автобізнес, я долучився до тієї справи. Старенькі машини переганяли зі Швейцарії до Чехії, а звідти до нас, так і сів за кермо. Нині їжджу на Opel Astra. Пригоди, звісно, були, але, Богу дякувати, без серйозних наслідків.
— Сергію Васильовичу, наскільки плідною була у вас осінь? Чи під час карантину музи мовчать?
— У творчому плані мало що змінилось. Як працював за комп’ютером, так і працюю, але, звісно, карантин значно уповільнив роботу на студіях, майже унеможливив концертну й гастрольну діяльність. За таких обставин є сенс дописувати те, на що раніше не вистачало часу. Здав у видавництво книжку малої прози, яка ось-ось має побачити світ разом із диском. Тож мушу дописати пісні в альбом, а їх там чимало — 18!
Запропонували перевидати книжку прози “Ми так любили The Beatles” — попередній наклад повністю розійшовся. На виході ще один музичний проект — дуетний альбом із народною артисткою України Наталею Сумською, яку всі знають як актрису театру і кіно, а я хочу показати її ще як чудову співачку. Є й інші проекти, але всьому свій час. Отже, моїм музам нема коли байдикувати.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю зі солісткою гурту “Лісапетний батальйон”
