Цьогоріч він відзначає 30-ліття творчої діяльності. У фонотеці співака — чимало хітів: від “Нічий” і “Доля” до “Голлівуд” та “Війна завжди війна”. Остання, записана наприкінці дев’яностих під враженням від подій у Югославії, сьогодні звучить ще більш пронизливо й драматично.
— Незабаром ця пісня вийде в оновленій версії, — розповідає “Експресу” EL Кравчук. — А також інші ключові твори різних років, які пам’ятає моя аудиторія. Хочу, щоб вони зазвучали по-сучасному та “свіжіше”. Цей проєкт буде присв’ячений, власне, 30-літтю моєї кар’єри. Відзначатимемо круглу дату восени. Тоді й влаштуємо презентацію — як альбому, так і концертної програми. Водночас перевипустимо мій дебютний диск “Нічий”, що з’явиться на вініловій платівці. Давно мріяв це зробити й тепер це стане можливим.
— Якщо порівнювати EL Кравчука 1995 року і 2025-го — це дві різні людини? Не зовнішньо, звичайно, а за внутрішніми відчуттями...
— Звісно, я змінювався, і це нормально. На той процес впливали книжки, які читав, люди, з якими зустрічався, проєкти, в яких брав участь (наприклад, вистава “Гамлет”, що поставив Жолдак, це був цілий університет). Я набував досвід та дорослішав. Причому в усіх на очах... Головне, що за ці 30 років я не розчарувався у професії. І завдяки музиці маю нині дуже велику родину. Не двоє-троє-четверо найближчих, а набагато ширше коло. Тому завжди тішуся, коли те, що роблю, знаходить відгук у слухачів.
— Кажуть, ви повернулися до співпраці з Костею Гнатенком, який написав не один ваш хіт. Це ностальгія чи спроба втілити нереалізоване свого часу?
— Знаєте, є такий вислів: старий кінь борозни не зіпсує. (Усміхається). Якщо ж говорити серйозно, Костя — дуже талановитий поет. Особливо, коли йдеться про тексти для пісень. Чергове тому підтвердження наша нова річ, що називається “Світ людей”. Ми на фінальній стадії: на студії у Берліні відбувається мастерінг. Уже готуємося й до зйомок відеокліпу. Як на мене, це буде дуже цікаво.
— А як на творчий процес впливають нинішні реалії? Росія щодня і щоночі не дає нам спокою...
— Звичайно, впливають. Та, попри все, я намагаюсь мобілізувати свої сили, щоб бути в тонусі та бути потрібним. Часто співаю на благодійних акціях чи для військових. Відбуваються і звичайні концерти. Не тільки на заході України, а й в інших регіонах. Приїжджаєш, наприклад, у Запоріжжя, а в залі — жінки і діти. Знаєте, для мене дуже важливо співати саме в таких містах — щоб підтримувати піснею моральний дух людей.
Можливо, ви здивуєтесь, але після багатолітньої перерви я знову став писати музику. Тобто до мене повернулося натхнення. Чи не щодня хочеться сісти за фортепіано й творити, фіксуючи різні життєві моменти. У такі хвилини в мене іноді аж серце тремтить... Сьогодні — особливий момент в історії нашої країни. І я переживаю його разом з усіма, залишаючись у Києві. При цьому намагаюсь бути максимально корисним.
— Два роки тому ви розповідали мені, що пройшли курс зі стрільби. А тактичну медицину ще не опанували?
— Заняття з такмеду було в той же час, що й базове тренування з автоматом. Проте скажу відверто: і перше, і друге вдавалося мені не дуже добре. Тож військові були не в захваті... Одне слово, співаю я краще, ніж стріляю чи накладаю турнікети. (Усміхається). Тому що моя зброя — це мікрофон, це пісня, це музика. На сцені я справді можу бути набагато кориснішим.
До речі, двоє моїх звукорежисерів нині у війську. Однак інколи когось із них відпускають для участі в концертах. Коли бачу цих хлопців у військовій формі, відчуваю таку гордість, повагу, біль, надію. Власне, всі ми живемо сьогодні з надією у серці... Коли ж закінчиться війна, я стану щасливим! Водночас розумію, що дуже важливо ще те, як саме вона закінчиться.
— Наприкінці хочу запитати про ваш мініальбом “Для мене так звучить Тарас”, до якого увійшло п’ять пісень на вірші Шевченка. До осмислення його спадщини ви йшли давно чи це результат останніх трьох років?
— Ні, дуже давно. Цікавлюся творчістю Шевченка вже багато років. Один із улюблених творів — поема “Кавказ”. Відкрив її для себе свого часу після поїздок у зону АТО, де не раз бував у Попасній. Військові навіть називали мене “Прометей”. (Під час виконання треку “Вогонь” співак запалював свічку і передавав її у зал. — Авт.). Проте ці пісні зроблені не тільки для того, щоб переосмислити Тараса. Я записав їх для вистави “Шевченко 2.0”, що йде сьогодні в одному з харківських театрів. Зрештою, я також народився у березні й за гороскопом — Риба. (Усміхається). Тож, як і він, хочеться бути в житті й творчості по-справжньому відвертим!
