Якщо серед українських письменників найпродуктивнішим вважається Андрій Кокотюха, то серед жінок лаври за Ірен Роздобудько. На її рахунку — 35 книжок, деякі з яких стали бестселерами. “Гудзик”, “Гра в пацьорки”, “Ліцей слухняних дружин”...
— Iрен Віталіївно, за час карантину ви мали натхнення до роботи чи присвятили себе домашнім справам? Тобто чи з’явилось щось нове з-під вашого пера?
— Нове з’явилося до карантину, тепер мусить “відлежатись”, пройти мій особистий “карантин”, редагування і доповнення. Назріла й нова історія, втілена на третину. Є багато й інших задумів...
Якщо ж говорити про новинки, то на осінь обіцяють видати мою дитячу книжку “Один хлопчик, одна дівчинка” — вона написана для трирічних малюків, незвичайна, нетрадиційна й дещо “бешкетна”. От на неї я чекаю з особливим нетерпінням і веселим настроєм.
— На календарі — літо. Куди хотіли би поїхати за кордон, якби не пандемія? I де, зрештою, цього разу проведете “відпустку”?
— Я давно не відпочивала, і якраз цього літа планувала цікаву подорож за кордон — Італія, Мальта або Малайзія... Тепер ця можливість зникла, й усе доводиться починати з “низького старту”. Власне, я до цього звикла. І це навіть цікаво. Тому планую недовгий відпочинок у Карпатах, де мені теж дуже подобається. Це літо, судячи з погоди, буде коротким, а судячи з ситуації в країні — насиченим подіями. Тому краще, як кажуть, лишатися вдома і тримати руку на пульсі!
— Вашому нинішньому шлюбу — понад десять років. Скажіть, що цементує ваші стосунки?
— Чудове запитання! От, як показав той же карантин, багато родин, на жаль, не пройшли випробування “самоізоляцією”. Я тепер спостерігаю (у тому числі й у своєму будинку, у сусідів і випадкових перехожих), як люди сваряться на “рівному місці”, дратують одне одного. Це прикро, а водночас дає їм можливість замислитись над своїм вибором і... зробити інший.
От, як показав той же карантин, багато родин, на жаль, не пройшли випробування “самоізоляцією”.
А щодо нас із чоловіком, нічого не змінилося. Наші стосунки не треба цементувати! Тут склалася така фантастична ситуація: я думаю, ми з Ігорем прожили багато інших життів у минулих часах, а в цьому — знову пощастило зустрітися. І ми просто продовжили нашу “тисячолітню розмову”. Можливо, тут щось вище за “просто любов”.
— А наскільки ваш чоловік — ревнивий? I навпаки — наскільки ревниві ви?
— Ані я, ані він не маємо такої риси взагалі. Бувають випадки, коли я думаю: от хтось інший би вбив! (Усміхається). Адже у мене багато друзів-чоловіків, багато ділових стосунків і зустрічей саме з чоловіками. Часом про когось із них я кажу зі захопленням... Ревність — це нереалізованість почуттів. А ми їх реалізували. Я завжди люблю “роздавати поради”, тому сказала б для інших таке: якщо ви ревнуєте або шалено ревнують вас, це лише означає, що ви зробили неправильний вибір. Ревність — це дискомфорт, якого треба позбуватися. Жити весь час у дискомфорті неможливо, не псуйте собі життя цією дурнею.
— Вас часто можна побачити з красивими каблучками та оригінальними намистами. Якщо не секрет, любите “ювелірку”? I як часто поповнюєте свою скриньку з прикрасами?
— Я по життю “сорока”! Не можу пройти повз жодну “ювелірку”. Але це не стосується золота-діамантів і пристрасті до якоїсь дорогої фірми. Я люблю оригінальну біжутерію, і цього “добра” у мене стільки, що вистачить на п’ять наступних поколінь у нашій родині. І скринька в мене не одна! Люблю масивні й оригінальні прикраси або такі, які несуть у собі особливу інформацію — я такі бачу одразу. А до того ж люблю окуляри — у мене їх теж багато. Якщо є можливість, купую щось у кожному місці, де буваю. А потім згадую про це місце через ось такі “знаки”. Тобто, все тут не просто. (Усміхається).
— Iрен Віталіївно, як би ви продовжили речення: “Я ніколи не думала, що колись...”?
— ... мені буде стільки років, скільки зараз. А про решту — думала. Навіть не здивувалася б, якби полетіла в космос на ракеті Ілона Маска. У житті все можливо. Проте у шістнадцять років уявити, що в тебе буде двоє онуків, а ти почуватимешся на ті ж шістнадцять — оце, дійсно, дивно. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Анжелікою Рудницькою
