Цій модній українській групі виповнилось десять років. За той час Сергій Мартинюк (Колос) своїми ліричними піснями встиг здобути армію прихильників не тільки вдома, але й за кордоном. Нещодавно, скажімо, хлопці відпрацювали три концерти у Польщі (Варшава, Лодзь, Вроцлав), а тепер ось вирушають у ювілейний тур рідними теренами...
— Сергію, десять років для рок-гурту — це, на ваш погляд, багато чи мало?
— Чесно кажучи, я сам приємно здивований, що “Фіолет” стільки існує. (Усміхається). Озираючись назад, розумію, що гурт міг припинити діяльність ще на третьому чи п’ятому році. Адже займатися музикою у нашій країні — це справжня авантюра. І більшість тих банд, які починали з нами в 2009-му, не дійшли навіть до перших своїх альбомів. Не кажучи вже про якісь тури, ротації на радіо і т. д. Тому десять років — це багато й водночас — мало... Власне, нині у мене з’явилось відчуття, що все тільки починається. По-серйозному.
— “Фіолет” вирушає у всеукраїнський тур. Скажіть, що зазвичай найважче у таких тривалих гастролях?
— Я дуже переживаю, коли виникають будь-які організаційні негаразди. Наприклад, коли продано трохи менше квитків, ніж мало би бути. Чи, навпаки, квитки розійшлися непогано, але зал — такий собі, й змінити уже нічого не можна. Ці речі дуже мене бентежать! Адже не хочеться, щоб якісь побічні фактори дискредитували нас перед людьми.
Але, звісно, коли ти виходиш на сцену, через пісню-другу-третю звикаєш, сповна віддаєшся музиці й усе стає по кайфу. (Усміхається). Тож ті негаразди, про які я говорив, вони просто нівелюються й відходять на десятий план. Знаєте, коли публіка співає з тобою, коли відбувається обмін енергією, ти розумієш, що це — cаме те, заради чого варто займатися творчістю.
— Ви встигаєте не тільки активно концертувати, але й писати книжки. Після роману “Капітан Смуток” (400 сторінок!), яким ви дебютували торік, нове щось з’явиться найближчим часом?
— Так. У листопаді вийде збірка поезії. Це будуть не пісенні тексти, а суто вірші. Писати їх я почав ще раніше, ніж прозу. Ділився з шанувальниками в інтернеті, а тепер мене переконали, що треба видати. (Усміхається). Весною ж побачить світ мій новий роман, над яким працював останній рік.
Це історія про закулісся українського рок-н-ролу на прикладі однієї групи (не реальної, а вигаданої), яка пройшла через злети, падіння, інтриги... Знаєте, вийшов майже психологічний трилер.
— Це правда, що ваша дружина, з якою ви оформили стосунки три роки тому, була фанаткою “Фіолету”?
— Шанувальницею, так. Вона приходила на наші концерти в Києві й після одного з них, в 2013 році, ми познайомилися у соцмережах... Я зустрів людину, з якою буде нестрашно, навіть якщо від мене відвернуться всі. Розумію, що це звучить трошки фаталістично, але... Інколи думаю, що “Фіолет” виник для того, щоб в якийсь момент я через нашу музику познайомився зі своєю майбутньою дружиною. (Усміхається).
Після одруження з Лорою я став відповідальнішим і серйознішим. Відбулося певне внутрішнє переосмислення. З’явилось багато різних нюансів, які позитивно позначились на моєму світосприйнятті та роботі... Одне слово, шлюбу не варто боятися. (Сміється). До речі, я підійшов уже до того етапу, коли відчуваю, що, в принципі, не проти стати батьком.
— В одному з інтерв’ю ви сказали таку фразу: “Я дуже складна людина”. У чому це найчастіше проявляється?
— По-різному. Я справді неврівноважений чоловік. (Усміхається). Дуже вболіваю за справу, якою займаюсь, і важко сприймаю, коли хтось у колективі недопрацьовує. Або ж, коли в житті не виправдовуються певні очікування... Та, дорослішаючи, я змінююсь і, в принципі, навчився вже контролювати свій гнів та інші емоції. Зрештою, тепер маю вдома персонального психотерапевта. (Усміхається).
— Сергію, як би ви продовжили речення: “Ніхто не знає, що я...”?
— (Після паузи). Я про це особливо комусь не розповідав, але в дитинстві мої батьки хотіли, щоб став священником. (Усміхається). Проте я відхрещувався від того. У прямому й переносному сенсах. (Сміється). І все-таки став пастором, але рок-н-рольним!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Джамалою
