Вона — “мотор” жіночого ансамблю, який відомий за хітом “Лісапет мій, лісапет”. До пандемії колектив дуже активно гастролював, даючи іноді 200 концертів у рік. Поки ж у країні жорсткий карантин, народні зірки набираються вітаміну D на закордонних курортах...
— Пані Наталю, ви не боялися під час пандемії летіти до Єгипту?
— Звичайно, певний острах був. Бо там, де багато народу, існує ризик. Але півтора місяця тому я вже перехворіла на коронавірус. Причому дуже серйозно. Тепер ось маю запас антитіл, який, кажуть, деякий час захищає. Тому я не боялася підчепити якусь заразу. Зрештою, якби це сталося, значить, так мало би бути. Я — фаталістка!
— Ви сказали, що важко перехворіли. Невже лежали в лікарні?
— Ні, вдома. Я одужала, а ось чоловік помер від коронавірусу. Та про це мені не хотілось “офіційно оголошувати”. Дотримуюся такого принципу: щастям треба ділитися, а горе тримати при собі. Аби ще когось не зробити нещасним... Тому, власне, я і поїхала з донькою та онуками в Єгипет, бо треба було трохи розвіятись і прийти до тями.
— Тепер, коли все позаду, нові пісні пишуться чи й далі немає настрою?
— Особливо немає. Знаєте, після того, що сталося, дуже важко переключитися на творчість. Я ж не бухгалтерка, яка може щось там рахувати на калькуляторі й думати про свої печалі. Я — людина творча, а тут без настрою — ніяк. Як тільки відчую, що хочу щось писати й співати, займуся цим.
Матеріал для нового альбому є — ми встигли за літо трішечки зібрати. Маю й певні задуми... Будемо працювати. Життя триває, воно не спинилося! Коли спаде пандемія, звичайно, я приїду до своїх глядачів із концертами. Обов’язково. Може, не така щаслива й радісна, як раніше, але ніхто цього не помітить.
— Скажіть, чи є у вас приховані таланти, про які більшість навіть не підозрює?
— Цікаве запитання. (Усміхається). Приховані таланти... Може, я трохи психологиня. Умію спілкуватися з людьми, допомогти порадою, заспокоїти словом. До речі, в моєму роду були знахарі. Можливо, і в мене є певний дар, але я не вмію ним користуватися. Та й ніколи не думала про таке... Найголовніший же мій талант — я хороша мама й хороша бабуся. (Сміється).
— Певно, як приїздять онуки, то доводиться готувати на всіх чималу каструлю?
— Роблю це із задоволенням. Проте я не Рабиня Ізаура й удосвіта не починаю колотити каструлями та горщиками. (Усміхається). Для всіх зазвичай готую борщ... Окрім того, люблю робити голубці. Правда, з останніми треба добре повозитися, тому беруся за них час до часу.
Коли діти були менші, я багато пекла — усілякі торти, а тепер, мабуть, розлінилася й рідко їх роблю. Та, якщо мають приїхати на свята чи з іншої нагоди онуки, готую. До слова, нині навчання — онлайн, тож усі — в мене. На своїх продуктах і карантин легше пережити. (Сміється).
— Ви вже звикли до того, що вас усюди впізнають і просять сфотографуватися?
— Так. Звичайно, бувають ситуації, коли хочеться побути інкогніто. Ми всі — люди. Проте... Щоб мене це все дуже напружувало чи гнітило — ні. Я поважаю своїх прихильників та вдячна їм за любов. Якщо хтось хоче зазнимкуватися, то невже мені важко? Знаєте, я люблю більше давати, ніж брати. І якщо можу зробити когось хоч на грамулічку щасливішим, то чому ні... До речі, мене впізнавали і в Єгипті.
Бувають ситуації, коли хочеться побути інкогніто. Ми всі — люди.
— А на піраміди ви їздили дивитися, пані Наталю?
— Так. У Єгипті я відпочивала не один раз. Проте давно мріяла побувати, власне, біля пірамід. Нарешті це вдалося. Звичайно, на фотографіях усе виглядає краще. Проте я й не очікувала чогось надзвичайного. Для мене було важливо доторкнутися до історії, бо цікавлюся такими речами. Тепер можу всім казати, що і я бачила одне з семи чудес світу. Хоча, якщо чесно, це — просто велика купа каміння. (Сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як айтівці, бухгалтери, інженери та юристи об’єднались у Команду порятунку тварин