Він — народний артист України, “голос Майдану”, колишній міністр культури. Нині ж — актор столичного театру ім. Франка, на сцену якого виходить у кількох цікавих виставах. І готує тепер ще одну прем’єру...
— Так, я репетирую нині п’єсу “Сірано де Бержерак”, — каже “Експресу” Євген Нищук. — Наразі не відомо, коли відбудеться прем’єра, адже виконавця головної ролі спіткало випробування ковідом. Тож плани доводиться трошки коригувати... Поза тим у театрі “Сузір’я” готуємо “Аварію” Фрідріха Дюрренматта, а також робимо один незалежний амбітний проект: про легендарні символи України — Володимира Івасюка та Квітку Цісик. Я ще нікому про це не розповідав, тож ви будете першими. (Усміхається). Гратиму роль композитора, а Вікторія Васалатій — співачки. Сподіваємось, нам вдасться втілити задумане до весни, якраз до дня народження автора “Червоної рути”.
— Як бачимо, в театрі ви зайняті нині щільно, а в кіно режисери вас запрошують?
— Було декілька пропозицій, але ці кінопроекти ще не почалися. Хоча сьогодні я відкритий до співпраці. Це коли був міністром, не міг зніматися, а тепер мене нічого не стримує... У театрі маю справді масштабні ролі, натомість у кіно якось не складалося — лише епізоди. Зрештою, наш кінематограф до 2014 року майже стояв і не було можливості себе показати... В основному знімали російське “мило”, де головні ролі виконували московські артисти, а наших використовували як дешеву робочу силу.
— Ви згадали про те, як були міністром. На що у вас тоді не вистачало часу, а сьогодні — враховуючи інший ритм життя, зокрема через пандемію, — його хоч відбавляй?
— Тут слід виділити три ключові речі. Перша — моя родина. Знаєте, державна робота, вона забирала мене повністю, і від того, звичайно, страждала сім’я. Навіть якщо був вихідний, я мав їхати кудись у відрядження або витрачав його ще там на щось. Друге — творчість. Коли був міністром, довелося скористатися кнопкою “пауза”. Нині ж можу віддаватися мистецтву сповна.
Коли був міністром, довелося скористатися кнопкою “пауза”. Нині ж можу віддаватися мистецтву сповна.
І третє — спорт. Я сумував за тим, аби можна було більш-менш регулярно ганяти м’яча. Сьогодні граю за клуб “Маестро”, до якого входять зірки українського шоу-бізу. Дуже люблю цей вид спорту. Завдяки футболу підтримуєш і фізичну форму, і психічну. (Усміхається). А це дуже важливо... До слова, час від часу я ходжу й у тренажерний зал, що обладнаний у нашому театрі.
— Кажуть, ваш син серйозно займається спортом?
— Так. Його зацікавлення — велоспорт. Гасає і на треку, і на шосе, і бере участь в екстремальних змаганнях. Олекса — аматор, але на кваліфікаційних заїздах іноді не поступається навіть професіоналам...
Проте за освітою він — кінокритик. Буквально цьогоріч отримав диплом університету театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого. А ось в артисти іти не захотів.
— Чотири роки тому ви втратили дружину, яка також була актрисою. Скажіть, час лікує?
— Він не те що лікує, але допомагає усвідомити, як це слід сприймати. (Пауза). Хоч усе одно щем на душі залишається. Адже все почалося ще в університетські роки та й синові уже двадцять п’ять... Знаєте, іноді ти починаєш сумувати. Причому це виникає дуже несподівано. Або нагадують якісь місця, або ситуації, або, скажімо, свята. Власне, дружина була душею всіх наших святкувань, знала багато обрядових пісень, чудово колядувала. А ще — писала вірші, які ми, до слова, видали збіркою... І цього всього нині так бракує!
— Євгене Миколайовичу, чи багато у вас друзів? Тих, що перевірені часом...
— Ну, я людина ніби не конфліктна, тож у мене справді чимало друзів та колег. З деякими йдемо разом по життю дуже багато років. Умовно кажучи, ледь не з дитячого садочка. Хтось із них — у політиці, хтось — у мистецтві, тож бачимося часто. А ось із людьми з інших сфер — рідше. Проте при зустрічі нам завжди є про що поговорити, над чим посміятися і над чим поплакати... Знаєте, на наших стосунках не позначається, чи я просто актор, чи “голос Майдану”, чи міністр, чи знову просто актор. І це мене дуже тішить!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Юрком Журавлем
