Він — співак, художник (відомий як автор політичних карикатур), режисер і актор. А тепер ще й батько маленької дитини. У сім’ї Юрка Журавля цієї осені відбулося поповнення. Я зателефонував до знаменитого музиканта, щоб привітати його з цією подією...
— Скажіть, маленький Еней дає трохи поспати татові й мамі?
— Так, дає. (Усміхається). Знаєте, я все життя хотів сина, і ось це сталося. Уперше ж став батьком у 21 рік — тоді народилась донька. Нині мені 48 і відчуття, як мінімум, удвічі сильніші, ніж у молодості. З’явилось більше осмисленості та відповідальності... А ще — на душі трохи спокійніше: сина вже маю, дерево посадив, будинок починаю зводити. Отже, моя місія на цій Землі майже виконана.
— А з мамою вашої дитини — Наталею Сьомчик — ви оформили стосунки?
— Звичайно. Під час карантину — в найжорсткіший його період — ми одружилися. Навіть влаштували весілля. Спершу вдома в моєї мами, а потім — у тещі. Правда, на ньому були присутні лише чотири людини. (Усміхається). Збиратися більшим товариством медики тоді не дозволяли.
— Зекономлені на весіллі гроші підуть на будинок, про який ви казали?
— Він уже помаленьку зводиться. Ми вклали у нього великі кошти. Дім постане зовсім недалеко від річки Горинь. Не хочеться робити якусь фортецю — з каменя чи цегли. Нині це не на часі. Я багато бачив, як живуть за кордоном (і в Америці, і у Європі), тож знаю, що хочу. Наш будинок буде “легкий” та екологічний. Зрештою, давні українські технології також ніхто не відміняв. Навпаки — нині вони повертаються... Головна їх перевага — користь для здоров’я.
— До речі, про здоров’я: як ви фізичну форму підтримуєте?
— Коли було тепло, щодня намагався плавати просто неба. Тепер уже водичка стала холодною, тому довелося закрити сезон. Окрім того, коли вдається, люблю пограти у волейбол. Підтримую форму й заняттями на турнічку. Стараюсь хоча б раз на день попідтягуватись разів 20 — 30. Якщо ж немає такої можливості, відтискаюсь від підлоги. Для будь-якого чоловіка це має бути нормою... А ось відвідувати фітнес-зали не дуже люблю. Зазвичай там збирається купа людей, які хочуть більше поспілкуватися, аніж позайматися спортом.
— Юрію, у вас були коли-небудь якісь комплекси?
— Комплекси? Я не досконало володію англійською мовою. Хотів би також опанувати німецьку та іспанську. А ще — навчитися сидіти на шпагаті, грати на арфі, скрипці, ну й ще дещо. А так — я не сказав би, що маю якісь там комплекси. У мене достатнього розміру руки, ноги і геніталії, щоб не комплексувати.
У мене достатнього розміру руки, ноги і геніталії, щоб не комплексувати.
— Навіть через відсутність шевелюри?
— Знаєте, відразу після того, як моя шевелюра перемістилась на бороду, прихильниць, шанувальниць та коханок у мене стало, як мінімум, разів у сім-ві-сім-дев’ять, ні, десять — більше. Тобто, я так зрозумів, що дівчата дуже люблять “блискучих” чоловіків. (Усміхається).
— Чи є у вас приховані таланти? Може, готуєте щось дуже смачно...
— Не дуже люблю поратись на кухні, бо дружина одразу ревнує мене до плити. Адже, як тільки беруся щось там приготувати, виходить просто феноменально. Не тільки плов чи м’ясо, а й солодощі. Коли спечу якийсь торт, теща, мама і дружина (одразу всі троє!) на мене зляться. Бо виходить набагато краще, ніж у них. Тому я за цю справу не беруся.
Звідки у мене ті кулінарні таланти? Річ у тім, що мій тато — військовий, тому тривалий час батьки жили в Забайкаллі. І з другого по четвертий курс інституту я мешкав сам. Мій друг, який вчився у кулінарному технікумі, практикувався у мене вдома. Багато речей доводилося робити разом. Звідси — знання у тій сфері.
— Не можу не спитати, як ваш гурт дає собі раду в нинішні скрутні часи?
— Нам не звикати до важких часів. Можна згадати, скажімо, період правління Кучми чи Януковича, коли українська культура взагалі нікому не була потрібна. Тоді музикантам велося навіть важче, ніж тепер. Звичайно, стало менше фестивалів і немає концертів на стадіонах, але є виступи для невеликої аудиторії — наприклад, на відкритих майданчиках. Сьогодні ми продовжуємо творчу діяльність: робимо музичне оформлення для дитячих вистав, записуємо концерти онлайн, знімаємо бюджетні кліпи. Тобто намагаємося якось вижити. І на відміну від попси, якій, бачте, “хріново”, не стогнемо. Нам — нормально!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію донеччанки, яка відкрила у Техасі крамницю з продажу вишиванок
