Вона — одна з найпопулярніших дитячих письменниць в Україні. Лауреат численних конкурсів та премій: від “Коронації слова” до “Книги року ВВС”. А цьогоріч Леся Воронина була серед номінантів престижної Astrid Lindgren Memorial Award.
— Цю премію отримала в підсумку кореянка, але... Той факт, що ви потрапили в офіційний список претендентів, потішив ваше творче его?
— Не буду приховувати — потішив. (Усміхається). Звичайно, приємно, коли стаєш номінанткою однієї з найпрестижніших літературних премій з дитячої літератури в світі, та ще й при цьому оголошують твоє ім’я серед інших номінантів на Франкфуртському книжковому ярмарку. А ще приємніше, що нас номінували разом із моєю улюбленою художницею і подругою Катериною Штанко. При цьому я розумію, що доки українські дитячі книжки не з’являтимуться у перекладах іноземними мовами, здобути премії такого рівня нашим авторам буде дуже важко.
— Чи зазіхають кіношники чи бодай телевізійники на ваші твори? Ну хоча б на п’ятитомник про “Таємні товариства”...
— Зазіхали, і вже не раз, та поки що все залишається на рівні балачок. Найсерйозніша пропозиція була від однієї американської продюсерки українського походження. Їй до рук потрапило нове видання мого “Суперагента 000”, і вона хотіла зробити анімаційний серіал за мотивами мого іронічного детективу для дітей. Але наразі все загальмувалося. Були й пропозиції щодо екранізації “Таємного Товариства Боягузів” та ще чотирьох частин цієї серії. Але ж ви розумієте, що нинішня влада, представники якої вийшли з “95 кварталу”, не фінансуватиме проекти, пов’язані з українським кіно, літературою чи мистецтвом. Отже, “кіна не буде”...
— Скажіть, сплавляння на байдарках річками — це хобі молодості чи іноді воно дає про себе знати й нині?
— На байдарках я вже давно не сплавляюся, а от на велосипеді люблю мандрувати. Щороку мене запрошують у гості друзі, які нині мешкають у Нідерландах. А ви знаєте, що там — рай для велосипедистів. Ось і цієї весни я мала летіти до них, планували побувати в Кекенгофі — єдиному в світі дивовижному парку, де квітнуть мільйони найрозмаїтіших тюльпанів. Але з відомих причин моя мандрівка переноситься на невизначений термін.
На байдарках я вже давно не сплавляюся, а от на велосипеді люблю мандрувати.
— До того ви були в Канаді, Бразилії та багатьох європейських країнах. Яку подорож і сьогодні згадуєте, як “най-най”?
— Так, я багато мандрую світом і навіть написала про це свою єдину “дорослу” книжку-тревелог “У пошуках Огопого”. Але свого часу найбільше мріяла побувати в Ріо-де-Жанейро... Знаєте, коли я піднялася на гору, де стоїть 38-метрова статуя Христа-Спасителя, коли поглянула вниз на океан, на фантастичні затоки та бухти, де тісняться сотні вітрильників, то зрозуміла, що найдивовижніші дитячі мрії іноді все ж здійснюються...
Напевно, я ідеалізую це фантастичне місто, адже стрімкі схили гір, серед яких збудоване Ріо, обліплені маленькими халупками-фавелос. Кажуть, бідність там неймовірна, і людині зі “зовнішнього світу” туди просто не можна потикатися. Хоча здалеку фавелос мають привабливий вигляд, вони розфарбовані в яскраві кольори й схожі на бджолині стільники. Але в центрі цього шестимільйонного міста триває свято, яке, здається, не припиняється ніколи, особливо під час шалених карнавалів.
Була я, звичайно, й на славетному пляжі Копакабані, залізла в океанські хвилі, потім сіла за столик невеликого прибережного ресторанчика, випила з кокосового горіха, який при мені розкололи, свіжого кокосового молока й зрозуміла, що життя прекрасне! Обов’язково колись напишу про це. Можливо, це буде моя друга “доросла” книжка-тревелог.
— Пані Лесю, не так давно ви відзначили ювілей. Як ставитесь до тієї цифри, що з’явилась “непроханою гостею”?
— Я ніколи не приховувала свого віку, тож 65-ліття зовсім не сприйняла як “непроханого гостя”. І, незважаючи на недавній виступ міністра охорони здоров’я (тепер уже колишнього. — Ред.), усе ж дуже сподіваюся ще пожити, написати нові казки для улюбленої онуки Марічки, вести передачі на радіо й відвідати тюльпановий сад у Нідерландах. Дай Боже, щоб Україна та увесь світ перемогли цю страшну напасть, що прийшла на Землю й так безжально й невідворотно змінює наше життя.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Максимом Кідруком
