Він свого часу дуже багато подорожував. Причому в основному — екзотичними місцинами. Від Танзанії і Нової Зеландії до острова Пасхи! Тепер же, як усі, сидить удома на карантині. Та пише нові книжки...
— Максиме, торік побачив світ ваш роман “Доки світло не згасне назавжди”. А нині щось нове пишете? I що це буде, якщо не секрет...
— Працюю над новим проектом, що складатиметься зі щонайменше трьох книг, об’єднаних загальною назвою “Нові Темні Віки”. Вихід першої книги з цієї серії заплановано на осінь 2021-го. Писатиму про відносно недалеке майбутнє, кінець ХХІ — перша половина ХХІІ століть, і намагатимуся зробити розповідь якомога менш фантастичною. Себто, в тексті, безперечно, йтиметься про технології, яких на цей час ще не існує, проте я описуватиму їх якнайреалістичніше — жодних вигадок, лише те, що, як мені здається, з’явиться у найближчі кількадесят років.
Писатиму про відносно недалеке майбутнє, кінець ХХІ — перша половина ХХІІ століть, і намагатимуся зробити розповідь якомога менш фантастичною.
Для себе я позначаю “Нові Темні Віки” як такий собі історичний роман навпаки — замість описувати минуле крізь долі звичайних людей, зображатиму процеси, які сформують світ у найближчі сто років: глобальне потепління, світові пандемії, колонізація Марса, політичні та економічні проблеми між Землею-домініоном і Марсом-колонією тощо. До написання ретельно готуюсь — тепер, наприклад, читаю все, що стосується геології Червоної планети та добування необхідних для виживання ресурсів.
— Без чого ви не можете працювати? Може, без ранкової кави чи сигарети?
— Не курю, кави не п’ю, і загалом доволі скептично ставлюся до всіляких процедур чи ритуалів, мета яких надихнути та змусити почати працювати. Вважаю: якщо для того, щоб писати, потрібно надихатися, то, мабуть, краще не писати взагалі. Тож початок робочого дня у мене банально-прозаїчний: прокидаюся, вмиваюся, йду в басейн (принаймні так було раніше), повертаюся, снідаю і сідаю за роботу.
— А музика, вона бере участь у творчому процесі? Чи вам потрібна тиша?
— Пишу у повній тиші. Навіть найменший сторонній звук чи якесь мерехтіння перед очима може вивести з ріноваги, “вирвати” з епізоду, над яким працюю. Проте написання тексту — це далеко не вся робота над романом, після завершення чернетки йдуть декілька хвиль редагування, переписування. Така робота вимагає меншої творчої концентрації, тож її виконую зазвичай під музику. Раніше здебільшого редагував під важкий рок, нині це може бути що завгодно: від ветеранів геві-метал In Flames чи Iron Maiden до поп-співачки Rihanna, реперки Iggy Azalea чи піаніста Davide Martello.
— Ви пишете прозу, а вірші іноді не просяться на папір? Може, пишете щось у шухляду? З присвятою дружині...
— От що ні, то ні. Не пишу, не писав і ніколи не писатиму — я глухий до поезії.
Не пишу, не писав і ніколи не писатиму — я глухий до поезії.
— Кому з колег ви по-білому заздрите?
— Нікому. Ну от справді. Заздрість — напрочуд деструктивне почуття. Якщо якомусь автору чи авторці дещо вдається краще, ніж мені, замість заздрити, я починаю ретельно аналізувати, що вони роблять такого, чого не роблю я, що дозволяє досягти більшого успіху. Якщо у формулі успіху є зовнішні, тобто непідконтрольні мені змінні (а таке часто трапляється), я просто цим не переймаюся. Це взагалі одне з моїх життєвих кредо — перейматися лише тим, що можеш контролювати. А от уже те, над чим маю контроль, те, чим переймаюся, я намагаюся робити якнайкраще.
— Чи не було останнім часом пропозицій екранізації ваших творів? Що ви особисто хотіли би перенести на екран?
— Пропозиції надходять постійно, особливо стосовно романів “Не озирайся і мовчи” та “Зазирни у мої сни”, втім поки що далі пропозицій справа не просувається. І, зважаючи на нинішнє становище в культурі, навряд чи ближчим часом просунеться. На жаль.
— Чи є у вас приховані таланти? Не знаю, любите готувати чи ще щось...
— З дитинства й аж до закінчення університету займався хореографією, часто виступали з колективом, у тому числі за кордоном. Про це мало хто знає, і чомусь, дізнавшись, усі дивуються. Не знаю, чи можна вважати це прихованим талантом, та все ж... :)
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
До вашої уваги також інтерв'ю з акторкою Таїсією Литвиненко
