Напередодні свят в Олега Скрипки — традиційний цейтнот. Зйомки, ефіри, концерти... Тому наше інтерв’ю співак призначив на шосту ранку.
— Перше питання напрошується само собою: ви “жайвір”, Олеже, чи “сова”, яку розбудили?
— І ні те, і ні те. Зазвичай я не дуже рано прокидаюсь і не дуже пізно. Обираю щось посередині. (Усміхається). По-моєму, це називається “голуб”. А ось коли доводиться вставати спозаранку, для мене це — стрес. Не люблю такого, але у зв’язку з роботою доводиться. Зате це компенсується тим, що я люблю свою професію, а також — рух як такий та спілкування з людьми. Це супер і додає смаку життю.
— I куди ви сьогодні їдете, якщо не секрет?
— Щойно сіли у потяг на Дніпро. Так, це місто — ближче до фронту, але дуже добре, що там відбуваються і мистецькі події, і фестивалі. Молодці! Це такий, знаєте, культурний героїзм. Наше завдання сьогодні — щоб життя тривало. Попри намагання ворога зупинити його. До речі, ми виступали також у Запоріжжі, Харкові й навіть у Покровську... Так, через регулярні обстріли там небезпечно. Але треба тримати стрій, допомагати як цивільним, так і військовим.
Ми грали, граємо та будемо грати для військових наступного року. Щоправда, такі концерти відрізняються від звичайних. Нам, музикантам, не слід чекати на відгук публіки. Тобто там ніхто не підспівує й не танцює. Адже люди реально приходять з “передка”. І їм треба бодай трішки розвантажитися. Слухаючи відомі пісні, з якими пов’язані певні спогади з мирного життя, вони згадують близьких та рідних... Одне слово, пісня ніби лікує душу.
— Як часто вам доводилося виступати в ніч із 31 грудня на 1 січня?
— Ну, це рідкість, коли ми не виступаємо у новорічну ніч. Це реально — виняток. Так було, наприклад, під час карантину. Тоді справді нічого не відбувалося. А так вечір із тридцять першого на перше — завжди робочий... Сьогодні календар свят змістився, але останні понад п’ять років традиційно робимо великі різдвяні концерти в столиці. Крім того, у мене буде тур “Щедрик” в інших містах.
— Цікаво, вдома у вас стоїть дідух чи ялинка?
— Вдома — дідух, а перед будинком — ялинка. Така дуже велика. (Усміхається). Вмикаємо на ній стаціонарні лампочки — ото й усе. Оскільки у мене робота пов’язана зі святами, чесно кажучи, вдома нічого особливо не прикрашаємо.
— А яка страва №1 на вашому святковому столі?
— Звичайно, кутя. Її ж можна їсти не тільки на Різдво, а й до Щедрого вечора. Ця традиційна українська страва реально мені подобається. Коли вона правильно зроблена, це справді класна штука. Шкода, що її готують тільки до зимових свят. (Усміхається). А щодо інших страв на новорічному столі... Я ж веду здоровий спосіб життя, тому й харчування у мене відповідне. Це зазвичай овочі, фрукти (наприклад, авокадо) і зелень. Такі гастрономічні смаки у мене ще з французьких часів.
— Тобто після свят вам, на відміну від багатьох українців, не доведеться сідати на дієту?
— Ні. (Усміхається). Тут проблем не виникає. Кажу, у мене ж свята — це робота, і я проходжу їх у динаміці. Немає такого, що у новорічну ніч ти наїдаєшся, напиваєшся і потім, як кабанчик, лежиш на боці й відходиш. (Сміється).
— До речі, про “напиваєшся”. Вино, я так розумію, у вас — своє?
— Звичайно. У мене підвал забитий вином! (Усміхається). Можу вас запевнити — моє вино дуже, дуже і дуже хороше. Воно дійсно якісне. Що червоне, що рожеве, що біле... Я взагалі щирий прихильник української продукції. Якщо брати до уваги співвідношення “ціна-якість”, це завжди вигідніше, ніж щось імпортне.
— Iз зимовими видами спорту, наприклад, лижами — ви дружите чи зайвий раз не ризикуєте?
— Я ж виріс у горах, тому залюбки катаюсь. Проте за час війни, особливо “повномасштабки”, не ставав на лижі. Не знаю, з моральної точки зору мені важко це зробити. Це якби такий “лакшері” спорт, тому... Уже багато років я не їздив. Хоча, якби була нагода поєднати концерт з відпочинком, не відмовився б.
— Тобто Карпати — це ваше?
— Тут є два моменти. Зазвичай на гірськолижних курортах у світі немає музики. Ти спокійно собі катаєшся. А у нас вона скрізь! Мене як музиканта не влаштовує якість того, що звучить. Це — перше. Друге — етикет на трасі. На жаль, в Україні (принаймні так було до війни) він дуже низький. Так звані чайники не дотримуються на горі правил руху. І це створює для інших небезпеку. Тому раніше я їздив за кордон кататися на лижах. Ну а тепер — пауза.
— Пане Олеже, чого нам чекати від року Змії? За вашими відчуттями...
— З біблійних часів Змія символізувала мудрість, а також рівновагу й зцілення. Тож сподіваюсь, що у 2025 році ми всі наберемося життєвої мудрості, позбудемося старих недуг і загалом ситуація якось вирівняється. Принаймні хочеться бути оптимістом!
