Софія Андрухович: “Я пишу не заради того, щоб подобатися”

Знаменита письменниця видала захопливий роман, з приємністю згадує зйомки “Відданої” і вважає компроміси цінними подарунками в сім'ї.

Фото Ольги Закревської
Фото Ольги Закревської

Сьогодні вона — одна з найпопулярніших українських письменниць. А після виходу на екрани фільму “Віддана”, знятого за романом “Фелікс Австрія”, інтерес до творчості Софії Андрухович ще більше зріс. Вона ж підготувала черговий подарунок своїм читачам...

ПРО “АМАДОКУ”

— Світ побачив ваш новий роман — “Амадока”. Цікаво, скільки ви працювали над ним? I чи робили з тих чи інших причин паузи?

— Навряд чи можна чітко визначити часові рамки роботи над романом “Амадока”. Багато тем, заторкнутих у ньому, цікавили мене й притягували до себе багато років. Можна сказати, що над романом я працювала вже тоді, коли ще навіть не знала, що писатиму його... Інтенсивно ж шукати підходи до нового тексту я стала після виходу попередньої книжки “Фелікс Австрія”. А якщо говорити про майже щоденне писання, то цей останній етап забрав приблизно три роки. Паузи, звичайно, були. Іноді — зумовлені зовнішніми обставинами, а іноді пов’язані з необхідністю дистанціюватися від тексту для того, щоб краще побачити, куди я рухаюся. Великий обсяг роботи і складність тем вичерпували й втомлювали. Бували моменти, коли мені здавалося, що я зайшла в глухий кут — і тоді або не могла писати взагалі, або розуміла, що зараз краще не писати, бо нічого доброго з цього в такому стані не вийде. Тоді я брала паузу, відволікалася на читання інших авторів, на прогулянки, розмови з друзями, на спорт або прибирання. Лише після таких пауз відчувала, що сили поверталися до мене і я знову розуміла, куди мені слід рухатися у писанні.

— А ви не почувались після завершення такої грунтовної та великої праці (здається, 800 сторінок) сфрустрованою?

— Ні... У кожному разі, якщо сфрустрованість і була, то лише незначна порівняно з іншими відчуттями, які переважали. Сфрустрованою я була увесь час у процесі роботи над текстом, бо писання — це великий і постійний дискомфорт, постійне відчуття непевності.

Я мовчу вже про емоційну складність тем “Амадоки”, які вганяли у відчай. Про те, що немає способу вмістити у власній свідомості жах Голокосту, убивств одних людей іншими, трагедію знищення єврейського світу на території Східної Європи. Так само, як неможливо осягнути масштаби сталінського терору, те пекло, в якому перебувала українська інтелігенція (хоча не тільки українська й не тільки інтелігенція) у 30-ті роки й пізніше. Так само, як неможливо збагнути, як калічить кожного з нас теперішній досвід війни на Донбасі.

У свій спосіб занурившись у кожну з цих тем, промовивши кожну з них для себе, довший час у кожній з них перебуваючи, я відчула велике полегшення після завершення роботи. Відчула сатисфакцію, радість упорядкованості, втіху від того, що мені таки вдалося дістатися пункту призначення, що я таки довела до кінця свій ризикований задум.

Неможливо збагнути, як калічить кожного з нас теперішній досвід війни на Донбасі.

— Очевидно, ваш новий роман, який вийшов багатопластовим, чекають не тільки схвальні рецензії, але й стріли критиків. Останнє сприймаєте болісно чи давно звикли?

— Я не пишу заради схвалення, заради того, щоб подобатися. Подобатися приємно, але рушії творчості полягають зовсім в іншому: це мій спосіб життя, спосіб відчувати себе живою, реальною, можливість шукати відповіді на найважливіші запитання, наводити своєрідний, власний лад серед хаосу цього світу. А також — то потреба контакту. Потреба бути зрозумілою, почутою. Потреба висловлювання.

Тому не розділяю відгуки на “схвальні” й “несхвальні”. Люди надто різні, в кожного свій спосіб мислення, кожен бачить у житті й у літературі те, на що здатен, на що вистачає його відкритості, його світогляду, його знань. І знаю, що в моєму писанні є багато такого, що викликає нерозуміння, збентеження, опір, що дратує чи обурює. Я свідома цього і не маю нічого проти. Це нормально і це добре. Добре, коли є небайдужість.

ПРО КІНО

— А посмак після виходу нового твору як довго у вас зберігається? I чи важко обірвати той емоційний зв’язок із героями, з якими ви “жили” не один місяць?

— Це природні, поступові речі, й залежать вони від конкретного процесу роботи над твором (наскільки це було важко, наскільки глибоко вдалося увійти в тему, чого коштували зусилля), а також від дуже багатьох різних чинників, багато з яких випадкові. Дистанція збільшується, коли твір потрапляє до читачів, коли на нього з’являються відгуки, коли навколо нього виникають розмови, дискусії, суперечки.

Водночас повністю зв’язок автора з твором і персонажами не обривається ніколи, тому що це означало б обірвати зв’язок із частиною себе. Інша справа, що вони, ці персонажі й теми, займають своє власне місце у внутрішній системі, відходять на другий план, звільняючи простір для нових тем, для нової роботи.

— Цьогоріч, окрім виходу “Амадоки”, була ще одна важлива для вас подія — прем’єра “Відданої”. Які уроки співпраці з кіношниками ви винесли та хотіли би врахувати в екранізаціях інших творів? Якщо такі будуть...

— Насамперед цей досвід важливий знайомством і спілкуванням з чудовими людьми: із продюсеркою фільму Надією Зайончковською — авторкою концепції фільму та організаторкою всіх процесів, результатом яких стала кінострічка, з режисеркою Христиною Сиволап, акторами Маріанною Янушевич, Алєсєю Романовою, Романом Луцьким та багатьма іншими...

Основу сценарію створювала Аліна Семерякова, я ж займалася радше адаптацією діалогів і запропонувала вирішення кількох сцен. Але робота захоплювала, оскільки я не могла користуватися звичними для мене прийомами й засобами. У кіно мало придатні описовість, внутрішні монологи дійових осіб, нюансовані відтінки їхніх почуттів. Кіносценарій передбачає максимальну чіткість, лаконічність, певну схематичність. Тут є лише дія, образ, яскравий діалог. Почуття і переживання, стани відтворюються через дію, жест. Це як інша мова, з якою було цікаво знайомитись.

Окреме пережиття — опинитися у знімальному павільйоні, побачити декорації, спостерігати злагоджену роботу сотень людей, кожен із яких чітко виконує своє завдання. За всієї умовності, побачити на власні очі будинок моїх персонажів, опинитися у ньому, походити кімнатами, серед меблів — це було схоже на химерний сон, який раптом став реальністю.

— Тобто ви не розчарувались у побаченому на екрані? Адже письменники зазвичай дуже критично ставляться до фільмів, знятих за їхніми творами...

— Не розчарувалась, бо від самого початку була готова до того, що фільм відрізнятиметься від роману. Література дає більше простору для співтворчості з читачем, вона діє словом, а кожне слово має свій відтінок, власну конотацію для кожної людини, тому не буває двох однакових сприйняттів. Кожен читач наповнює текст власними емоціями, по-своєму переживає прочитані події, по-своєму уявляє персонажів і їх оцінює. Екранізації літературних творів часто дають нам більше заданих величин, більше визначеності, й ця визначеність не може конкурувати з людською фантазією. Кожна вдала екранізація літературного твору — це зовсім інший мистецький твір: по-іншому вирішений, навіть з іншими смисловими акцентами.

ПРО СІМ’Ю

— Як відомо, ваш чоловік — Андрій Бондар — також письменник. Як часто доводиться йти одне одному на поступки? I взагалі — на яке місце в сімейних стосунках ви би поставили таку річ, як компроміси?

— Коли хтось для тебе важливий, йому хочеться робити подарунки. Компроміси — це такі подарунки, від яких ще приємніше тому, хто їх робить. Їх можна вважати подарунками самому собі, оскільки в тій чи інший формі вони завжди повертаються. У нас виходить так, що компроміси — завжди взаємні, а не в бік когось одного на шкоду іншому. Ніхто з нас не жертвує заради іншого, тому що ми обоє однаково цінні.

Компроміси — це такі подарунки, від яких ще приємніше тому, хто їх робить.

— Усі запитують у вас про батька, а я хочу поставити питання про маму: пані Ніна — художниця, створює колажі. (Торік улітку, здається, мала виставку “Сотворіння саду” в Києві). У вас не було задуму зробити якусь колаборацію?

— Виставка “Сотворіння саду” відбувалася не в Києві, а у Франківську. Але місце не має великого значення. Має значення те, що мама отримує велику насолоду від створення колажів: вона полює за сюжетами й елементами майже щодня, колекціонує їх і класифікує, схрещує візуальні елементи з літературними. Взагалі, її колажі зазвичай проростають з текстів, найчастіше — з текстів батька. Вони — як візуальні примітки до цих текстів, їхнє доповнення, розширення і поглиблення. Я пишаюсь і захоплююсь її талантом, вигадливістю, сміливістю і тим, як вона віднаходить себе саму у власних роботах. Про колаборацію однак ми поки що не думали.

— А до чого проявляє інтерес ваша донька? I чи не прокинувся у неї ще “творчий ген”?

— Варварі вже 12 років. Вона любить малювати, ходить на спеціальні художні курси до наших знайомих художниць, багато займається сама, фантазує, конструює з картону і різних матеріалів, експериментує. Особливо добре їй вдаються портрети.

— Софіє Юріївно, як би ви продовжили речення: “Ніхто не знає, що я...”?

— ...напишу наступне, бо я сама щойно вирушаю на пошуки.

Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.

Читайте також інтерв'ю з письменницею Євгенією Кононенко

Подробиці
Фото unsplash.com

Послаблення морозів розпочнеться із західних областей.

19.01
Подробиці
Фото drohobych-rada.gov.ua

У МОЗ кажуть, що кількість школярів, які хворіють на COVID-19, почала зростати.

19.01
Подробиці
Фото з офіційного сайту ФК Рух

Новачок "Руху" свого часу підмітав вулиці, працював водієм на фабриці цукерків, збирав сміття та стриг газон футбольного стадіону.

19.01
Здоров'я
Фото pexels.com

Незрозумілий висип на шкірі - лише одна з причин, щоби пройти перевірку на наявність цього захворювання.

19.01
Подробиці
До закінчення карантину. Уряд встановив граничну ціну на газ для населення

Скільки платитимемо за кубометр і чи знизиться вартість доставки газу.

18.01
Подробиці
Фото od.npu.gov.ua

Один із потерпілих перебуває у лікарні. Медики оцінюють стан як важкий.

18.01
Люди і проблеми
Фото pixabay.com

Шкодою петард та феєрверків занепокоєні й екологи - її використання часто призводить до смерті птахів.

18.01
Подробиці
Фото з офіційного сайту ГК Галичанка

В 1/8 фіналу шестиразові чемпіонки України двічі обіграли гостей з білоруського Бреста.

18.01
Подробиці
Фото зі сторінки Джо Байдена у Facebook

Ще під час передвиборчої кампанії обіцяв скасувати низку рішень свого попередника.

17.01
Подробиці
Фото з офіційного сайту WTA

У числі ізольованих опинилися й наші Марта Костюк та Сергій Стаховський, які аж 14 днів не мають права виходити із готельного номеру.

17.01
Cпорт
Фото Максима Качурівського

Як дівчина здобула низку нагород, кому присвятила свій тріумф і що допомагає їй вирізнятись у команді?

17.01
Історія
Фото unsplash.com

Чим люди підсолоджували їжу до винайдення цього продукту?

17.01
Подробиці
Фото зі сторінки Міністерства культури та інформаційної політики у Facebook

Премія щороку відзначає молодих артистів у сфері популярної та сучасної музики і допомогає їм розвиватися.

16.01
Подробиці
Фото pexels.com

Що робити, якщо вас відмовляються обслуговувати державною?

16.01
Пригоди

Дві історії про те, що від любові до агресії може бути всього лиш один крок.

16.01
Подробиці
В Україні можливі віялові відключення світла: до чого готуватися населенню

Міненерго заявило про дефіцит електроенергії на ринку.

16.01
Подробиці
Фото з офіційного сайту ФК Манчестер-Сіті

37-річний титулований футболіст отримав посаду помічника головного тренера українського клубу.

16.01
показати більше