Фронтмен гурту “МЕРІ” не танцює ча-ча-ча, не готує у популярних кулінарних шоу й взагалі — нечасто з’являється на телеекранах. Проте може похвалитись чималою армією шанувальників, якій до вподоби його пісні. Ну й харизма, зрозуміло...
— Вам виповнилося минулого місяця сорок п’ять років. Скажіть, криза середнього віку якимось боком вас зачепила чи ви її не помітили?
— Знаєте, я шукав у різних джерелах якісь більш-менш чіткі рамки того періоду, але так і не знайшов. Мені було просто цікаво, коли ж це відбувається, а головне — як. Невже зранку постукають у двері: “Привіт, я — криза. Будемо жити разом!” (Усміхається).
Ні, я не відчуваю нині таких моментів. Усе нормально, все о’кей. Ваш дзвінок застав мене в кафе біля траси. Я п’ю чай, нас чекає дорога, концерт, потім знову дорога і ще один концерт... Я займаюсь справою, яку дуже люблю, тому не рахую років та не підводжу риску.
— Не сумніваюсь, що ваші виступи тепер не обходяться не тільки без пісні “Мерідіани”, але й без “Чорних очей”, які зроблено в нехарактерному для вас стилі. Це — разовий експеримент чи “далі буде”?
— Мені завжди подобалася музика Балкан та їхня культура загалом. Давно слідкую за тамтешніми колективами, які грають такий собі фолк-м’юзик. Навіть бував на концертах деяких із них. Знаєте, ти слухаєш їхні пісні й розумієш: це — твоє. Настільки воно глибоко проймає. З віком — особливо. (Усміхається).
Я щасливий з того, що можу експериментувати й дозволити собі писати музику, яка мені подобається. Оце якраз доробляю ще одну “балканську” пісню, вона буде повільною й матиме такий рядок: “Не дивись, що я сивий, давай зробимо красиво”. (Усміхається). Після того планую зробити ще одну річ у такому ж стилі.
— Судячи з фото, які періодично з’являються у соцмережах, ви у непоганій фізичній формі. Як вам вдається її підтримувати?
— Дякую за комплімент, звичайно, але... Я не відвідую регулярно спортзал і тим більше не виставляю в інстаграмі селфі, як це робить багато хто. Якщо маю настрій, можу побігати, якщо є можливість — поплавати (на жаль, давно не був у басейні й це мінус), якщо маю трохи часу — проїхатися на велосипеді.
До слова, гірський байк мені подарували торік, і я вже встиг “благополучно” впасти та зламати палець на лівій руці. Він ще був би мені в нагоді. (Усміхається). Та в будь-якому разі — враження того варті... А ще я дуже люблю лижі й чекаю снігу, як сибірська лайка. Для мене це — момент свободи.
— Ви згадали про лайку. Маєте домашнього улюбленця цієї породи?
— На жаль, ні. У дитинстві мав, а тепер — ні. До слова, звернув увагу, що на вулицях наших міст побільшало людей із собаками. Причому досить часто — неблагородної породи, тобто “дворняг”, як ми їх називаємо. Йдуть абсолютно респектабельні люди, які на модному повідку ведуть звичайного песика без родословної. Раніше я таке помічав переважно в ЄС, а тепер ось — і в нас з’явився подібний тренд. Це дуже мило!
— За кордон кудись останнім часом вдалося вирватися? Якщо ви, звичайно, вакциновані...
— Так. Я вакцинувався буквально в перших лавах. Проте кордони країни не перетинав. Натомість побував в Україні в тих містах, де раніше не доводилося, або ж ніколи не мав достатньо часу, щоб познайомитися з ними предметніше. Наприклад, я по-новому відкрив для себе Чернівці. Це настільки гарне місто! Його можна вносити в топ поруч зі Львовом та Одесою...
Я вакцинувався буквально в перших лавах.
А за кордоном востаннє я був весною 2020 року. Виступав у США для діаспори. Перебував у Чикаго понад тиждень, тож мав можливість непогано все подивитися. Востаннє ж був там років десять тому, коли відвідував Вашингтон і Мериленд. А ось Нью-Йорк я тоді проспав. Через зміну часових поясів почувався не найкраще, тому на екскурсію не поїхав... Про що тепер шкодую.
— Вікторе, як вам хотілось би закінчити речення: “Ви будете сміятись, але я...”?
— Якщо дозволите, трохи перефразую: навіть якщо ви будете сміятись, я й далі робитиму улюблену справу, гнутиму свою лінію та залишатимусь оригіналом. Це дуже важливо сьогодні, в час глобальних копій. Часом — доволі хороших, тюнінгованих чи перепрошитих, але все одно — копій. Мені ж хочеться бути самим собою!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українці заробляють на фінських фермах