Майже тридцять років він пропрацював у легендарному ансамблі імені П. Вірського. Побував на гастролях у понад сімдесяти країнах. Йому аплодували Сальвадор Далі, Елвіс Преслі (той навіть подарував платівку з автографом!), Ів Монтан... Та найдивніше, що Григорій Чапкіс, якому 24 лютого виповнюється дев’яносто, досі веде активний спосіб життя!
— Григорію Миколайовичу, така кількість свічок на торті вас не лякає?
— Ні, не лякає. Дасть Бог, у кожного будуть свої дев’яносто... Якщо чесно, я не думав, що доживу до цього ювілею. І кожен раз, коли перед від’їздом прощався з сином (Грег понад 20 років живе в Америці), казав: “Можливо, ми більше ніколи не побачимося”. На що він жартома відповідав: “Ой, тату, ти кожен раз помираєш і ніяк не помреш”. (Сміється)... Не знаю, чи прилетить він цього разу на мій день народження, як і донька, котра майже 40 років живе в Італії. Діти мають свої плани на лютий та дуже завантажені на роботі.
Проте в березні ми зберемося всі разом у Ізраїлі, куди нашу родину запросили в журі одного з конкурсів. Ось там і побачимося!
— Звичайно, всіх цікавить, у чому секрет вашого довголіття. Поділитеся?
— Усе дуже просто: треба більше рухатись. Рух — це життя! Не варто лежати на дивані, прислухаючись до своїх болячок. Слід постійно бути в русі. Бігати, стрибати, повзти, але не зупинятись. Як тільки ви зупинитесь, організм починає давати збій... І до останнього подиху треба займатись коханням! (Усміхається). Ви, напевно, знаєте, що я тепер живу з жінкою, яка молодша від мене на 51 рік. Людмилі — 38-м. І в нас — цивільний шлюб. Весілля ми вирішили не робити та й розписуватися не будемо. Нам і так добре!
— Тобто можна сказати, що у вашому випадку життя продовжує ще й любов?
— Обов’язково. Тепер у мене з’явився стимул жити — для чого, а головне — для кого. Знаєте, останні шість років я був cам. Самотність — це найстрашніше, що гризе людину... Я навіть написав уже заповіт. Лише чекав хвилини, коли помру. Удень і вночі думав про смерть. Перебирав, якою буде труна (хотілось би з червоного дерева), де саме мене поховають, яким буде пам’ятник, скільки принесуть вінків, як розкладуть на подушечках нагороди і т. д. Тобто йшов уже по прямій дорозі. І тут, на цьому шляху, несподівано зустрів — о Боже мій — справжнє чудо! Тепер я хочу жити. Не знаю, скільки все триватиме, але, вважаю, що кожен день з цією жінкою має бути нехай маленьким, але святом... До речі, нещодавно ми ходили разом на церемонію, де мені вручили нагороду як легенді хореографії. Кубок великий і важкий.
— Кажуть, ви досі викладаєте?
— Так, я працюю професором кафедри хореографії. І не в одному університеті, а одразу в двох. Серед викладачів ви не знайдете моїх однолітків. Та й молодша гвардія давно вже на пенсії. Тож, здається, я один такий на всю Україну. (Усміхається). Ото, як вийду зранку з дому, так увечері й приходжу... І це чудово!
— Ви завжди були оптимістом чи це набута риса?
— Усе життя. Знаєте, є такий український вислів: могло би бути гірше. Тож у кожному випадку я дякую Богові. Скажімо, потрапив в аварію, залишився живий, кажу спасибі, адже могло бути й гірше... До слова, я досі сам воджу машину. І раніше, коли був холостяком (усміхається), як тільки з’являлась вільна хвилина, їздив у парк імені Шевченка, що біля університету. (Молився тільки, щоб було місце, де припаркуватись).
А там підсядеш до когось на лавочці, до тебе хтось підсяде, зав’яжеться розмова, попросять сфотографуватися — і ти вже почуваєшся потрібним... Тож усім раджу: маєте поганий настрій, не сидіть удома, а кудись сходіть. Як не в парк, то до бібліотеки. Одне слово, шукайте порятунок серед людей!
— Григорію Миколайовичу, вам не хотілось би пожити на схилі літ десь за кордоном? Там, де і клімат кращий, і суспільно-політична атмосфера спокійніша...
— Ви знаєте, я давно міг би перебратись до сина в Америку чи до доньки в Італію. Можу їздити до них хоч кожен день, але жити хочу лише в Україні. Я безмірно люблю нашу країну! Знаєте, колись у письменника Бориса Грінченка запитали, що для вас Україна? І він відповів: “Україна для мене — це все”. Я готовий повторити його слова... Тим більше, що тут живе моя жінка, яку так люблю! (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про секрети здоров'я від Тоні Матвієнко
