Останні 20 років їхня незмінна візитівка — пісня “Надія є”. Проте “шалені голови” можуть похвалитися й іншими хітами: скажімо, “А я на морі”, “Буває” чи “Автобус буратін”. Усі вони звучать сьогодні під час благодійного туру Вадима Красноокого в країнах Європи.
— Я уже виступив у Польщі, Болгарії, Чорногорії, попереду — Латвія та Естонія, — каже “Експресу” лідер гурту Mad Heads. — Нинішній тур — продовження минулорічного, що пройшов у США й Канаді. В останній відбулося сімнадцять концертів, на яких вдалося зібрати понад 40 тисяч доларів на потреби наших бойових медиків. Йшлося про портативні реанімації, що здатні автономно працювати в будь-яких умовах на передовій. Канадський уряд виділив обладнання безплатно, але потрібні були гроші на доставку, обслуговування і т. д. Ці кошти вдалося зібрати в тому числі з допомогою мого туру.
— А сьогодні кому допомагаєте?
— 38-й окремій бригаді морської піхоти. Вона нині воює у найгарячіших точках Донбасу. Збираємо на мобільний РЕБ, що коштує 200 тисяч гривень. До слова, наша дружба зав’язалася ще раніше. Mad Heads навіть написали для цього підрозділу гімн — “Братство вірних”. А все почалося з того, що в їхніх лавах служить мій товариш: феноменальний музикант Олег Слободян з Київської капели бандуристів. Він співпрацював із багатьма українськими рок-групами, а з початку повномасштабного вторгнення став морпіхом.
— Чи можна сказати, що нинішні концерти для вас особливі? З точки зору насиченості емоціями...
— Ви знаєте, для мене кожен концерт — максимально насичений емоціями. Як моїми, так і глядачів. Проте тепер ті всі емоції — справді особливі, враховуючи специфіку нашого непростого, м’яко кажучи, часу. Трапляється багато зворушливих моментів. Буває, що, виконуючи деякі пісні, я ледь стримую сльози, й люди це помічають. З іншого боку — намагаюся також покращувати настрій тим, хто прийшов на концерт. На щастя, у репертуарі Mad Heads багато пісень (нових і старих), які налаштовують на позитив.
— Одна з них — “Надія є”. Якщо не помиляюсь, їй виповнилося 20 років?
— Ви не помиляєтеся: саме у 2005 році з’явився відеокліп. Пісня одразу стала дуже популярною. Можливо, тому, що вийшла універсальною, і кожен вкладав у неї свої сенси. Хтось — на особистісному рівні, хтось — на значно ширшому. До речі, ми виконували її під час Помаранчевої революції на Майдані... Звісно, сьогодні, коли триває війна, ця пісня неабияк актуальна й до певної міри символічна. Тому я так і назвав свій тур — “Надія є”.
— Якщо не секрет, де ви живете нині — в Канаді?
— Ні. За океаном я провів декілька років, але потім повернувся в Україну. Власне, 24 лютого 2022-го зустрів у Києві. Проте наприкінці року, коли почалися блекаути, довелося виїхати за кордон. Річ у тім, що моя мама — інвалід третьої групи, має проблеми з нирками, тому потребує регулярного гемодіалізу. Без тих медичних процедур вона не може жити. (Зітхає). Тепер ми мешкаємо в Братиславі (Словаччина), але хочемо повернутися додому. Треба тільки вибрати момент, коли технічно це буде для мами можливо.
— А як би ви речення продовжили: “Тепер Росія і росіяни для мене назавжди...”?
— Вороги. Варвари. Звірі. Хоча ні, вони гірші ніж звірі. Однозначно. Навіть коли буде укладено мирні угоди й у нас перестануть стріляти (тобто ситуація буде більш-менш спокійна і стабільна), для мене росіяни залишаться ворогами. Після того, що вони накоїли, у мене немає жодних ілюзій щодо цього народу. Можу тільки шкодувати, що ці ілюзії були раніше.
— Вадиме, вас важко уявити без гітари. У зв’язку з постійними перельотами й переїздами траплялись якісь пригоди з вашим улюбленим інструментом?
— На щастя, у мене не одна гітара, а декілька. (Усміхається). І пригоди з ними траплялися часто. Наприклад, коли летів якось в Аргентину, забув кофр у літаку. Спохопився лише через деякий час. (Сміється). Інструмент потім все-таки знайшли, але довелося трошки побігати й понервувати. З найновіших подій, пов’язаних з гітарами: одну з них, акустичну, я продав зі сцени за 1300 доларів, які також пішли на підтримку ЗСУ.
На концертах я ж не тільки співаю, а й проводжу аукціон. Серед лотів, які реалізую під час європейського туру, чимало ексклюзивних. Наприклад, прапори від 38-ї бригади, підписані морпіхами, а також шеврони і навіть... берет. Його вручають захисникам під час посвяти. Це іменна річ, яку не можна купити десь у магазині. Власником того лота став один із глядачів у Варшаві, який виклав 2000 злотих. Сподіваюсь, що й інші раритети знайдуть нових господарів, а зібрані кошти підуть на допомогу захисникам України!
