Сьогоднішній гість нашої рубрики не лише співак і музикант, а й художник. Юрій Журавель давно та плідно малює карикатури і шаржі. Як на героїв, так і на антигероїв. Нещодавно світ побачила книга “Сториця”, до якої увійшли найцікавіші його роботи...
— Це здебільшого малюнки, створені за час від початку повномасштабного вторгнення, — каже “Експресу” 51-річний митець. — Відтоді, звичайно, подій було дуже багато — майже щодня, тож роботи моєму олівцю лише додалося. Хотілося зробити не просто книгу з певною кількістю сторінок, а з листівками. На їх звороті — пояснення українською і англійською мовами. Усе — у футлярі... “Сториця” вийшла, а війна триває, тому я й далі малюю на актуальні теми.
— На ваших карикатурах доволі часто фігурує Путін. Він не являється потім вам у снах?
— Ні, він мені не сниться. (Усміхається). Знаєте, коли я тільки починав, то доводилось передивлятися його відео та фото, щоб вловити певні нюанси. Тепер же не потребую цього і можу намалювати Путіна двома пальцями лівої ноги. Без проблем. До речі, мої карикатури у соцмережах росіяни дуже часто блокують. Тож іноді доводиться навіть знижувати свою активність. Власне у “Сториці” багато робіт, що не могли з’явитися у фейсбуці, або їх одразу витирали.
— Тим часом ваш кліп на пісню “Піхота” набрав на ютубі пів мільйона переглядів. Ви розраховували на такий інтерес глядачів?
— Я розраховував на ще більшу кількість переглядів. Адже вклав у цю пісню доволі багато зусиль... Хотілось би також, щоб була хоч якась ротація на ТБ, але її, на жаль, немає. Тобто виходить, що українським шоу-бізнесом керують ті самі покидьки, що й раніше. Тільки тепер вони перефарбувалися у жовто-блакитний і червоно-чорний кольори. Одне слово, вдають патріотів, але до своєї, так би мовити, пісочниці, нових діток не приймають.
— Ну там, здається, непогано почуваються і “старі дітки”. Наприклад, Світлана Лобода...
— Не здивуюся, якщо після Перемоги вони ще більше активізуються. Про те, що ми виступали в окопах і бліндажах та збирали для ЗСУ гроші, організатори Днів міст та інших акцій забудуть і запрошуватимуть Монатика, Олега Винника й т. п. Ну а глядачі із задоволенням ходитимуть на ті концерти... Навіть численні смерті, ракети, що б’ють по лікарнях і дитячих майданчиках, нічого не вчать наш народ. Це, відверто кажучи, дуже прикро.
— Чи правильно я розумію: таким співакам, як Монатик, ви при зустрічі руки не подасте?
— Ні... Не буду називати всіх тих виконавців, які нині дуже патріотичні, а ще вчора вони ескаваторами з величезними ковшами вивалювали російське лайно у наш медіапростір. Тепер же демонстративно намагаються очистити його від “руского міра” зубочистками. Організовують якісь мистецькі фронти, всякі концерти і т. д. Скажу відверто: я цим людям не вірив, не вірю й вірити не буду!
— Якщо говорити про більш приємні речі: не так давно ви втретє стали батьком. А як назвали сина?
— Арей. Це — скіфсько-грецький бог війни та миру. Старшого ж звати Еней... І на теперішніх пологах, і на попередніх я був присутній. То для мене — принципово. У такій ситуації жінці треба допомогти. Хоча б трішки... Нині молодшому синові три місяці, а його братові — три роки. Маю ще доньку Катрусю від попереднього шлюбу.
Знаєте, діти ростуть просто на очах. Іноді навіть хочеться, щоб той час йшов повільніше. І “пофіг”, що це — час війни! Як би там не було, малеча додає радості й щастя у житті. Єдина штука — постійно боїшся за їхнє майбутнє. Дуже не хочеться, щоб мої хлопці перейняли від нас, невмілих та недалекоглядних, естафету цієї війни.
— До речі, що нового ви довідались про росіян за останні понад півтора року?
— Нічого. Я, як вважав їх покидьками і сцик... нами, так усе й залишилося. Тобто ці люди — дуже підступні за натурою — воювати ніколи не вміли. У чесному двобої ми би їх “зробили”, але в гібридній війні треба бути готовими до затяжного та виснажливого протистояння. До того ж боротьба йде не тільки зброєю, але й серцями та умами людей.
— Пане Юрію, що живить сьогодні ваш оптимізм?
— Я справді оптиміст і вірю у нашу звитягу. Впевнений, що український народ і наша держава давно заслуговують на щастя, й воно уже не за горами. Знаєте, є такий вислів: найтемніша ніч зазвичай перед світанком. Схоже, нині саме той час... Проте, що би там не було, Перемога обов’язково настане!
