Цьому гурту виповнилось цьогоріч двадцять років. Його склад неодноразово змінювався (свого часу, скажімо, гурт полишив Іван Леньо, який створив потім “Козак систем”), але незмінним керівником залишався Олександр Ярмола. Без його харизматичної постаті важко уявити “Гайдамаків”...
— Кажуть, ви записуєте сьогодні новий альбом?
— Так. Усі пісні — на вірші поетів Розстріляного Відродження: Драй-Хмари, Багряного, Семенка, Плужника, Хвильового та інших. Цю ідею ми виношували давно й навіть хотіли зробити проект спільно з польськими музикантами, але завадила пандемія... Половина програми вже готова (ми її представили на одному з літніх фестивалів), а над другою половиною ще працюємо. Завершити альбом плануємо у листопаді, а потім хочемо вирушити в тур.
— Знаю, що “Гайдамаки” зробили також саундтрек до фільму “Червоний-2”. До того ж ви зіграли там одну з ролей...
— Так. У попередній стрічці звучала наша “Червона калина”, а тепер — “Чорними хмарами” на вірші того ж Багряного. Проте цього разу співпраця із режисером Зазою Буадзе не обмежилась лише саундтреком. Попри те, що я не професійний актор, мене запросили на одну з ролей. Не епізодичну, а велику. До того ж негативну...
Попри те, що я не професійний актор, мене запросили на одну з ролей.
Коли я дивився потім робочий матеріал, то хотілось дещо переграти. Однак це — нормально. В акторів таке буває, як і у співаків. Іноді слухаєш запис і виникає бажання переспівати. Не обов’язково всю річ, але якісь моменти завжди не подобаються... Тож із нетерпінням чекаю на прем’єру, яку вже двічі переносили.
— Наскільки активним у вас було гастрольне життя цього літа?
— “Гайдамаки” виступали на деяких фестивалях — наприклад, Via Carpatia. Мали багато запрошень з-за кордону: передусім із Польщі та Німеччини, але... Для в’їзду в ті країни обов’язкова умова — вакцинація. Ми, на жаль, не встигли її вчасно зробити (колектив же великий), тому вирватися за кордон цього літа нам не вдалося... До слова, я на ковід не хворів, а ось хлопці — так.
— Цьогоріч “Гайдамакам” виповнилося двадцять років. Для гурту це багато чи мало, як ви вважаєте?
— Багато. Тим більше, якщо взяти до уваги, що до “Гайдамаків” існувала група “Актус”, з якою у дев’яностих роках ми активно концертували в Європі. На останньому етапі хотіли вже й назву змінити, але не могли нічого підібрати. Поки не натрапили на потрібне слово... Тож двадцять років певною мірою умовна дата, бо гурт народився не за один день.
— Вам декілька місяців тому “стукнуло” 55 років. Як вдається нині підтримувати “козацьку” форму? Може, фітнесом займаєтеся чи гирі тягаєте?
— Ні, я не люблю “залізо”. (Усміхається). Просто за старою звичкою — я ж кандидат у майстри спорту з єдиноборств — продовжую тренуватись. Як мінімум раз у тиждень навідуюся до спортзалу. Раніше ходив частіше, але нині й часу менше, і потреби особливої немає. Займаюсь лише для того, щоб трохи підтримувати тіло у формі — щоб живіт не ріс. (Сміється). А поза тим стараюсь постійно перебувати в робочому тонусі та не розслаблятися.
— На старих фото можна помітити, що на правому плечі у вас тату. Чи не зросла їх кількість останнім часом?
— Ні. Я лише один раз зробив собі татуювання, і воно має певний зміст. Намалював зображення орла, який тримає у кігтях дівчину, котра годує його виноградом. Він уособлює дух неба, а вона — землі. Це — кругообіг енергії у природі... Татуювання набито понад десять років тому, коли ще не було нинішньої моди. Не хочу робити нічого нового. Хіба що виникне якийсь імпульс.
— Олександре, як би ви продовжили речення: “Ви не повірите, але я...”?
— (Після паузи). Досі не маю водійського посвідчення. (Усміхається). Давно хочу його отримати, але не можу скласти теорію. Чи маю я автомобіль? Так, Suzuki Grand Vitara. Проте сьогодні на ньому їздить дружина. Сподіваюсь, що незабаром таки зможу сісти за кермо. Нарешті! (Сміється).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як фізична активність допомагає тим, хто прийшов із війни