У кожній війні є свої герої, чиї подвиги надихають сучасників і майбутні покоління. Але те, що роблять наші військовослужбовці під час російсько-української війни, — часом на межі фантастики. Безстрашні бійці щодня демонструють неймовірну стійкість, мужність і самозречення в боротьбі за свободу та незалежність України.
“А У ВІДПОВІДЬ — “++”. ОТЖЕ — ЖИВІ!”
Днями у соцмережах на сторінці 225-го Окремого штурмового батальйону з’явилася світлина. На ній — зведена група бійців 225-го ОШБ та 223-го батальйону морської піхоти, які перебували на позиції 70 діб (!) без ротації.
“Понад два місяці тривала операція з пробиття логістичного шляху до хлопців, що опинились в оточенні. Поки ми це робили, бійці тримали кругову оборону, цілодобово відбиваючи атаки окупантів. Єдиний шлях постачання — дрони, якими ми скидали боєкомплект, їжу і воду, — розповідає т.в.о. пресофіцера 225-го Окремого штурмового батальйону Віталій Превар. — Попри поранення та постійний тиск ворога, хлопці втримали позицію і за першої можливості були виведені на ротацію. Позиція наша, шлях розблоковано”. Ці воїни — справжні герої. Тепер вони перебувають у лікарні, відновлюються.
Ця історія не менше вражає. Під час бою танковий екіпаж 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗСУ у тилу ворога підірвався на протитанковій міні. Бійці застрягли в оточенні на цілу добу.
“Напередодні танковий екіпаж ефективно виконував завдання — знищив не один пункт дислокації ворога, зокрема будівлю, де ховалася штурмова група росіян, — розповідають у службі зв’язків з громадськістю бригади. — Проте під час одного з виїздів танк потрапив у пастку — наїхав на протитанкову міну. Одна гусениця була пошкоджена, машина не могла рухатися”.
Швидко зорієнтувавшись, десантники схопили свою зброю і залягли у найближчих хащах. Росіяни знали про підбитий танк та направили туди групу перехоплення, щоб знайти наших танкістів. Усе це відбувалося в епіцентрі бою.
“Зв’язку з екіпажем не було. З “перехватів” почули, начебто наших вже полонили. У якийсь момент ми вирішили написати танкістам просто в месенджер. А у відповідь надійшло “++”. Отже — живі!” — згадує Євгеній, командир 2-го десантно-штурмового батальйону 95-ї бригади ДШВ. — Ми одразу почали діяти та планувати, як їх витягти звідти”. За словами Євгенія, танкісти були в самому кублі ворога.
Бої не вщухали, а окупанти не припиняли спроб знайти живими десантників. Тому комбат вирішив виводити танкістів за допомогою дрону вночі. Проте до ночі треба було ще дожити! Танкісти зберігали повну тишу і пересувалися тільки під час вибухів снарядів, щоб не виказати себе. Одного з бійців контузило, але він не видав ні звуку. За словами комбата, хлопців вирішили виводити через опорні пункти ворога, адже так найшвидше. Шлях їм прокладала артилерія бригади.
“Ми витратили хвилин 40 — 50, щоб просто вилізти з посадки. Хотіли вибратися до світанку. Напруга була колосальна. Ми готувалися вступити в бій кожної хвилини, — розповідає командир танкового екіпажу Олексій. — Коли вже підходили до наших, підняли руки з автоматами і сказали, що ми свої”. Бійці, як тільки вийшли з оточення, попросили, щоб їм дали їм нову машину — знову піти в бій.
“ВІН СІВ НА МОТОРОЛЕР І ПОЇХАВ ПІД СВИСТОМ КУЛЬ”
Нещодавно 25-річний воїн Іван Чорний отримав орден “Золота Зірка”. Те, як він мужньо бився з ворогом, заслуговує окремої розповіді.
Торік у жовтні поблизу Авдіївки боєць проявив себе як справжній герой. Старший солдат самостійно прийняв бій проти чотирьох російських загарбників, які десантувалися з БМП. Озброєний автоматом і гранатою, наш воїн придушив вогневий спротив та знищив усю десантну групу.
Пізніше Іван Чорний захопив та зайняв ворожі укріплення і знищив ще п’ятьох російських окупантів — трьох у стрілецькому бою та двох у земляному укритті.
Неймовірною історією про свого друга-майданівця, кадрового офіцера з позивним “Ірак” поділився Ігор Лапін, офіцер ЗСУ.
“Ірак” — батько чотирьох дітей, він міг вільно й законно виїхати за кордон, але це не про майданівців, — розповідає Ігор Лапін. — Маючи за спиною декілька вищих освіт, зокрема й військових, “Ірак” вільно орієнтується у своїй справі та швидко приймає рішення у складних бойових ситуаціях. Я жартував, що “Ірак” працює за трьох — за себе, за старшину та як логіст. І це дало свої плоди згодом”.
...Рота переміщалась поспіхом, постійна артилерійська канонада, переслідування безпілотними апаратами. Хлопці розтягнулися по лісах і ярах та в зазначений час не встигали вийти на свої нові оборонні рубежі.
“Ситуація була критична для батальйону: дев’ять кілометрів оголеного флангу — реальна загроза оточення. Як командир я розумів, що ніхто, крім “Ірака”, цього не розрулить. Даю наказ: “Ірак”, висувайся на нуль та організуй оборону, розшукай людей, тримайся до підходу”, — продовжує Ігор Лапін. — Він сів на моторолер і поїхав на передок під обстрілами і свистом куль! Через вісім годин прибіг посильний: “Ірак” та ще 18 бійців тримають оборону, відтинаючи ворога. Вони в оточенні, але не здаються”. Я надав їм підкріплення. Без втрат — як майна, так і особового складу — “Ірак” зміг перемістити людей”.
Але постала нова загроза: ворог, який від колаборантів дізнався про маневр наших військових, спробував зайти з тилу. “Ірак” організував групу прикриття та із засідки самотужки вразив з гранатометів дві БМП ворога з піхотою. А потім викликав вогонь артилерії майже на себе і відійшов. На той момент уже весь батальйон був на запасних позиціях. І “Ірак” разом зі своїм розвідником-водієм підірвав міст, до якого вже відходила піхота ворога для його розмінування. Батальйон виконав завдання”, — згадує офіцер ЗСУ.
“НАЙВИЩА НАГОРОДА — НЕ ВТРАТИТИ ЖОДНОГО ПОБРАТИМА”
Ну а те, що зробив командир танку танкової роти 214- го окремого спеціального батальйону OPFOR, ми могли бачити лише у голлівудських екшенах. Під час виконання бойового завдання у танк поцілив ворожий fpv-дрон. Але командир не розгубився.
“Удар, спалах, глухий звук. Виліз подивитися. Горимо! — розповідає Віталій, командир. — У цей момент кажу навіднику, щоб виводив танк з поля бою. Ну а я став гасити вогонь. Навідник подавав вогнегасники. Виходить, я врятував особовий склад і танк. Думаю, побратими вчинили б так само”.
Тим часом молодший сержант Ігор врятував життя 16 побратимам! За свій подвиг молодого бійця нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Але сам військовий вважає, що найвища нагорода — не втратити жодного побратима. Про героя розповіли у Міністерстві оборони.
“Наш підрозділ після успішного виконання завдань готувався відбувати в ППД (пункт постійної дислокації. — Ред.). Аж раптом почався обстріл, — каже Ігор. — Коли ворог стишив запал, ми рушили прочісувати берег, лісосмугу та окопи, очікуючи, що хтось із наших подасть знак”.
Так і сталося. Ігор разом із побратимами знайшли поранених, яких треба було евакуювати. Але через щільний обстріл медики не могли під’їхати. Чекати бійці не стали — декількома ходками цивільним авто вивезли під ворожим вогнем 16 поранених!
А боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Микола Петрович, родом з Чернігівщини, знищив трьох ворогів і також врятував побратима. Про це повідомляє оперативне командування “Північ”.
Фото 58 ОМпБр ім. І Виговського
Це був один із ближніх боїв. Під час відбиття ворожої атаки в хід пішли ручні гранати. Микола влучними кидками знищив трьох окупантів. А потім, попри на мінометний обстріл, евакуював пораненого побратима у безпечне місце, чим врятував йому життя. “Звісно, кожній нормальній людині страшно. Але ще страшніше підвести хлопців, схибити в бою”, — ділиться Микола. За проявлену особисту мужність та героїзм бійця нагороджено почесним нагрудним знаком “Золотий хрест”.
“Наші воїни демонструють неймовірну силу духу, — зауважує Дмитро Снєгирьов, співголова ГІ “Права справа”. — Коли говоримо про подвиги, одразу згадую оборону Луганського аеропорту, яку тримали бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Ми підтримували з ними зв’язок, надавали інформацію щодо переміщення військових колон, місць розташування особового складу росіян, місцевих бойовиків тощо. Водночас окупанти і місцеві бойовики повністю контролювали локації та можливість матеріально-технічного забезпечення наших вояків, заблокованих на території летовища. Українські захисники були в оточенні три місяці. Один з військовослужбовців попросив, щоб я передав його дружині, що він її кохає. Бійці розуміли подальші сценарії, але трималися до кінця”.
За словами Дмитра Снєгирьова, нині справжні подвиги демонструє 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила. “На мій погляд, це одна з найбільш боєздатних бригад Сил оборони України, і її недарма називають королівською. Не випадково “24-ту” перекинули на один з найбільш важких напрямків — Краматорський. Бійці обороняють район Часового Яру, і саме передислокація підрозділів цієї бригади унеможливила прориви росіян”, — зауважує Дмитро Снєгирьов.
