Вже понад місяць кількість тих, хто повертається, перевищує кількість тих, хто їде з України. Як стверджують прикордонники, щодня до країни в’їжджає 35 — 38 тисяч людей, переважна більшість з яких — українці. Натомість виїжджає із країни за день приблизно 28 тисяч людей. Так, незважаючи на війну, люди прагнуть повернутися на рідну землю. Я побувала на ПП “Краковець”, аби поспілкуватися із такими українцями.
На цьому автомобільному пункті пропуску легко побачити доказ нової тенденції. “Ось тут стоять машини на виїзд з країни, а там, за парканом, — на в’їзд”, — вказує рукою старша офіцерка пресслужби Львівського прикордонного загону майорка Олександра Кучковська. І справді, машин, які чекають черги на в’їзд до країни, більше. Люди повертаються на власних автомобілях, бусами та рейсовими автобусами.
До віконечка паспортного контролю з документами в руках підходить 38-річна Мар’яна з Одеси. Їй разом з 9-річним сином Данилом довелося виїхати з країни більш як три місяці тому. “Що таке війна — ми відчули в перший її день, — каже жінка. — Зранку 24 лютого я прокинулась і почула вибухи. Малий дуже злякався, у нього була паніка. Ми не знали, якою ситуація буде далі, тому зібрали все найнеобхідніше і вже 25 лютого виїхали з Одеси в напрямку кордону”.
Спочатку родина жила в Польщі, потім — у Німеччині. Жінка розповідає, що волонтери активно допомагають українцям адаптуватися у нових умовах, проте все одно увесь час хочеться додому: “У нас було непогане житло, смачна їжа, мирне небо над головою, але не було ні одного дня, коли б син не запитав: “Мамо, а коли вже додому?” Щодня ми дивилися новини, я довго зважувала всі за і проти повернення. І таки прийняла рішення їхати на Батьківщину...
Син, як тільки побачив на кордоні український прапор, одразу став веселим, щасливим. Тепер їдемо до родичів у Дніпропетровській області. Потім будемо повертатися додому, в Одесу. Радіємо, що нарешті знову на рідній землі. Більше втікати нікуди не збираємось — без рідних стін дуже важко, навіть коли ти в найкращих умовах”.
“ЇДЕМО В ГОСТІ ДО МАМИ, У КИЇВ...”
Інспекторка прикордонної служби Оксана Сіль перевіряє документи тих, хто хоче в’їхати на територію України. У паузі розповідає мені: після 9 травня потік українських громадян на в’їзд до країни справді зріс.
“Більшість каже, що важко жити за кордоном, тому й повертаються додому, — зазначає жінка. — Дуже багато людей з Київської, Миколаївської, Харківської областей. Повертаються навіть ті люди, чиї міста та села тимчасово окуповані. Кажуть, що шукатимуть помешкання на Західній Україні чи житимуть у родичів на контрольованій Україною території. Аби тільки на рідній землі. Найбільше людей повертається із Польщі, Німеччини та Чехії”.
До паспортного контролю під’їжджає пара — 50-річна Наталя та її 60-річний чоловік Володимир. Вони більш як 20 років живуть у Німеччині, але час до часу приїжджають погостювати до батьків у Київ. “Ми якраз планували поїхати в Україну в переддень війни. Зранку подзвонила мама: “Доцю, Київ обстрілюють”. Я злякалася, стала плакати, — пригадує Наталя. — На початку війни ми пропонували батькам переїхати до нас, але вони відмовились, бо не хотіли покидати дім. Ось тепер їдемо в гості...”
Зранку подзвонила мама: “Доцю, Київ обстрілюють”. Я злякалася, стала плакати.
Подружжя з Німеччини живе в невеличкому містечку неподалік Мюнхена. Там вони почали волонтерити з перших днів війни. “Допомагаємо людям з оформленням документів, пошуками роботи, — каже Володимир. — Також збирали й відправляли гуманітарну допомогу, гроші на ЗСУ. Хоч ми вже й громадяни Німеччини, але любимо Україну, бо це наша рідна земля”.
“МИ ЖИЛИ В ІТАЛІЇ, АЛЕ ПОВЕРТАЄМОСЯ В ІРПІНЬ”
Черга на кордоні рухається досить швидко. Потік машин не переривається ні на мить. Знайомлюся з 37-річною Валентиною зі Львова. Вони із сином виїхали до Чехії 3 місяці тому. “У мене віддалена робота, тому я можу працювати і за кордоном, — каже жінка. — Нині повертаємося в Україну на декілька днів, щоб оформити деякі документи, а потім ще поїдемо до Чехії. Синові у вересні треба буде йти до школи. Тоді вже й будемо вирішувати, чи повертатися остаточно. Маю надію, що до цього часу Україна прожене цих клятих
росіян з нашої території”.
Слідом під’їжджає машина, з вікон якої визирають троє діток шкільного віку. Вони усміхаються і вказують на українські прапори на флагштоках: “Дивися, мамо, дивися!” 42-річна Ніна з дітлахами не були вдома більше як 3 місяці. Родина із Житомирської області була змушена виїхати з дому ще у перший день війни.
“Зранку 24 лютого ракетами обстрілювали аеродром “Озерне” в передмісті. Було чути вибухи. Діти дуже злякались, та і я теж — за їхні життя, — зізнається Ніна. — Чоловік залишився вдома і записався у ТрО. Він наполіг, щоб я збирала дітей і їхала в Мюнхен, бо там ми маємо родичів. А тепер вже ніби ситуація покращилася... Ми вирішили, що час їхати додому. Наш тато ще не знає, що ми приїдемо. Оце буде сюрприз!”
Із машини виходить 26-річна Анна з маленьким білим песиком на руках. Вона покинула Ірпінь 3 березня — разом з двома доньками 4 та 8 років. Вирушили в Італію. “Ми їхали через Стоянку, а наступного дня міст там підірвали, — пригадує жінка. — Нам просто пощастило врятуватися”.
Анна каже: не знає, чому обрала для тимчасового прихистку саме Італію. “У нас там немає ніяких родичів, просто здавалося, що там безпечно, — каже жінка. — Ми планували побути за кордоном лише 2 — 3 тижні, але довелося затриматися більше ніж на 3 місяці. Я взагалі була в Європі вперше. Так, тут чимало переваг, але найкраще — вдома. Ми повертаємося в Ірпінь, і ця думка гріє мою душу. Сусіди казали, що наш будинок не сильно пошкоджений, тому ми з усім впораємось. І будемо жити, працювати на зло ворогам”.
РОСІЯНИН? НА СПІВБЕСІДУ!
До речі, інспекторка Держприкордонслужби Оксана Сіль говорить, що бувають випадки, коли на територію України намагаються в’їхати особи, що народилися в росії.
З ними проводять спеціальну співбесіду. “Людина має повідомити про мету в’їзду в Україну, місце роботи, як ставиться до агресії росії в Україні, чи була на території рф чи в Криму від 2014 року. Якщо цю співбесіду людина не проходить, ми не пропускаємо на територію України”, — запевняє прикордонниця.
ДО РЕЧІ
За даними ООН, на сьогодні в ЄС перебуває приблизно 4,8 мільйона українських біженців. З них 3,2 мільйона зареєструвалися у програмі тимчасового захисту або подібних національних програмах захисту. Найбільше українських біженців у Польщі — 1,15 мільйона, Німеччині — 780 тисяч та Чехії — 366 тисяч.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українські чоловіки уникають мобілізації
