“Ремонтників перевели у піхоту”, “забрали з ППО і кинули в окопи”, “мінометників поставили тримати позиції на нулі” — такі повідомлення останнім часом чуємо дедалі частіше. І це не вигадки тих, хто має конфлікт із командуванням, і не ІПСО (інформаційно-психологічна операція) росіян, як у нас часто люблять пояснювати незручні ситуації. Це — правда, якої не приховують ні рідні захисників, ні вони самі.
Про переведення персоналу в піхоту днями публічно заявили авіаційні техніки із прикарпатської 114-ї бригади Повітряних сил ЗСУ. Зокрема, сержант Віталій Горжевський повідомив: “До частини надійшла телеграма про переведення майже всіх техніків у піхоту, що означає, що частина залишиться без технічного персоналу, який обслуговує наші літаки. Раніше з бригади забрали 250 осіб, зараз планують ще 218. Обслуговувати авіаційну техніку буде нікому”. Військові просять надати розголосу цій ситуації, бо вважають, що вона загрожує бойовій готовності української авіації.
“Генерали щоразу, коли їм пишуть позачергове донесення про те, що не вистачає людей, відповідають однаково: “Робіть перерозподіл”, — обурюється командир батальйону “Вовки Да Вінчі” Олег Філімонов. — Тобто дають наказ відправляти на позиції артилеристів, кухарів, водіїв, ремонтників і так далі. Звичайно, розумний командир цього ніколи не зробить. Бо усвідомлює: якщо втратить фахівців, то його підрозділ далі не працюватиме”.
Але так, на жаль, діють не всі. Багато командирів бездумно перекидають військових спеціалістів на передову, де критично бракує піхотинців. Як наслідок, кажуть військові, ми втрачаємо і позиції, і фахівців.
ОПЕРАТОРІВ БПЛА — У ЗАПАСНУ РОТУ ПІХОТИ
“Мій син добровільно вступив до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення, — розповідає пані Ольга. — Залишив удома дружину і двох малих синів. Молодшому на той час було лише шість місяців. Ось уже три роки Олег служить у підрозділі БпЛА. Загалом у цьому підрозділі восьмеро операторів. Побратими Олега так само пішли до війська добровільно у перші дні війни. Усі вони — самодостатні люди, з вищою освітою чи навіть двома, з перфектним знанням іноземних мов. Хтось до війни мав престижну роботу, хтось власний бізнес, а хтось ще навчався.
Фото з архіву співрозмовниці
Для прикладу, наймолодший із них, Сергій, на позивний “Брокер”, на час повномасштабного вторгнення був студентом факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем КНУ імені Шевченка. Вадим (“Фафнір”) — директором ІТ-компанії з автоматизації бізнесу. Андрій (“Каїн”) також працював в ІТ-сфері. А Євген (“Курт”) покинув престижну роботу за кордоном.
Своїм коштом хлопці придбали амуніцію, кілька дронів, авто та інші засоби. З весни 2022 року вже використовували БпЛА для знищення ворога на Криворізькому напрямку. Останнє завдання виконували у зоні бойових дій. Були на різних напрямках безперервно протягом пів року. Ще у 20-х числах грудня підсилювали штурмові дії під Кам’янським у Запорізькій області”.
Однак наприкінці грудня надійшов наказ перевести всіх вісьмох операторів БПЛА із трирічним досвідом роботи в запасну роту піхоти. “З бойового завдання підрозділ відкликало командування частини А 4928, — каже мати бійця. — Наказ про звільнення пілотів із займаних посад та про переведення їх у запасну роту піхоти іншої частини, датований заднім числом, підписав начальник кадрового центру Сухопутних військ ЗСУ полковник Віктор Ходот”.
Солдатам заборонено озвучувати накази командирів, зазначає пані Ольга. Тому вони замовчують випадки, коли військовослужбовців, які мають військово-облікову спеціальність мінометника, кухаря, медика чи оператора дронів, переводять у піхоту. “Насправді військові повинні виконувати ті завдання, які можуть виконати найкраще на певній ділянці фронту, аби фронт не впав, — наголошує співрозмовниця. — Підрозділ, у якому служить мій син, пройшов Часів Яр, Кліщіївку, Торецьк, інші гарячі точки. За тиждень після того, як їх забрали з позицій (називати напрямок я не можу), там відбулося просування росіян.
Мені відомо й про те, що танкістів із танкової роти, яка тримає рубежі на одному з гарячих напрямків (інформацією поділився командир цієї роти), забрали в піхоту. Багато чого ми не можемо оприлюднювати, щоб не дати інформації ворогові. Але тенденція така: по всій лінії фронту не вистачає спеціалістів. І замість того, щоби брати людей із тилу для підсилення піхотних підрозділів, забирають спеціалістів зі всієї лінії фронту. Саперів, артилеристів, пілотів БПЛА і навіть медиків, яких не вистачає, щоб евакуювати поранених із поля бою.
Чому ми щодоби втрачаємо по 20 квадратних кілометрів? Та через отакий хаос, через отаке командування! Цих фактів замовчувати не можна! Бо йдеться про життя наших хлопців. Це стосується всіх — і тих, хто на фронті, і тих, хто ще на навчаннях, і тих, хто не у війську. Бо завтра він може бути у війську, і невідомо, куди його кинуть”.
ЗА НЕДОЛУГІ РІШЕННЯ НІКОГО НЕ КАРАЮТЬ
“На жаль, випадки нераціонального використання ресурсів у війську трапляються доволі часто, — додає учасник російсько-української війни, який зазнав важкого поранення на фронті, Олег Симороз. — І в нашому підрозділі, у 131-му батальйоні 112-ї бригади, таке було. Операторів безпілотних літальних апаратів, діловодів зі штабу переводили на посади стрільців.
Так, ми розуміємо, що служба солдата-стрільця найважча. У піхоті найвищий рівень ризику для життя та здоров’я бійців. І піхота завжди мала найбільше втрат. Але тут треба говорити й про інші проблеми — про брак артилерії, яка мала би прикривати піхотинців, про відсутність фортифікаційних споруд, які дозволили б тримати лінію оборони без втрат. А також — про командирів-самодурів, які дуже часто ухвалюють неадекватні рішення: кидають особовий склад без бойового злагодження на передову, воюють за посадки людськими життями.
Ми знаємо, що це таке. Коли були на Куп’янському напрямку, наш підрозділ укотре розірвали й прикомандирували до не дуже добросовісних командирів, які за принципом “Ура! Вперед!” воювали людьми за незрозумілі посадки. Коли наш підрозділ зазнав втрат через заборону евакуації поранених, через заборону навіть скидання їм боєприпасів, харчів та води, коли поранені ставали загиблими, то це просто вбило мотивацію людей воювати далі.
Крім того, через недолугі дії командування бійцям доводилося перебувати на бойовому чергуванні по місяцю, по 40 днів. Але це абсурд! Військові, навіть спеціалісти елітного підрозділу, не можуть належно виконувати бойове завдання на нулі 40 днів поспіль”.
Підсумовуючи, Олег Симороз каже, що корінь проблем у тому, що високі посадові особи в ЗСУ не несуть відповідальності за свої дії. “Подивіться на Содоля, на інших, яким дали піти з війська через ВЛК, — акцентує увагу ветеран війни. — Авторитетні військовослужбовці, громадськість були обурені діями генерала Содоля щодо морської піхоти в Кринках. І що? Ніхто за це не відповів. Чому? Бо вище військове-політичне керівництво побудувало управління в армії на принципі кругової поруки — на лояльності до себе й на безкарності винуватців. Якщо посадова особа не відчуває, що може понести відповідальність, то не думатиме про законність ухвалених рішень і не берегтиме свій особовий склад”.
Лінію оборони нині тримають не дронами й не іншими засобами, наголошує Симороз. “Лінію оборони тримає український солдат з автоматом в окопі. І якщо підходи до управління у війську не змінити, це відіб’є бажання у бійців належно виконувати свої обов’язки. Це уб’є мотивацію потенційного резерву, який нам конче потрібен”, — упевнений він.
“ПРОБИВАЄМО ЦЮ СТІНУ”
“Недолуге переведення людей з одного спеціалізованого підрозділу до зовсім іншого — це системна проблема, і тепер вона загострилася, — каже народна депутатка Мар’яна Безугла. — Щодня я отримую повідомлення від військових, які скаржаться на неадекватний розподіл. Знаю, що з протиповітряної оборони знову забирають людей та відправляють у піхотні підрозділи. Забирають персонал, який обслуговує літаки.
Крім того, буквально днями мені повідомили, що людей, які пройшли базову військову підготовку, відібрали у зв’язківці. А потім, за якихось два дні, надійшло розпорядження скерувати їх у піхотну бригаду. Таких випадків багато, і я про них не мовчу”.
Парламентарка зазначає, що назріла низка рішень, які варто було б ухвалити в нинішній ситуації. “По-перше, всі, хто має стосунок до бою на тактичному рівні, кажуть, що замість створювати нові бригади, куди скеровують мобілізованих, варто поповнювати наявні підрозділи. Потрібно зменшувати кількість бригад, яких уже наплодили чимало, скорочувати штаби й збільшувати бойові частини бригад.
По-друге, треба припинити практику неадекватного переведення людей, коли набирають на артилеристів, зв’язківців, ремонтників, а потім відправляють у стрільці. Адже ці люди не забезпечать результату й елементарно матимуть дуже низький шанс на виживання. Навіть у росіян, про нелюдяність яких ми постійно говоримо, нині системності в рази більше. Вони не розкидаються спеціалістами так, як це робимо ми.
По-третє, треба змінювати кадрову політику й внутрішню культуру в Збройних силах. Бо в 90% штабів панує радянщина. На жаль, у нас цінність життя військового не на першому місці. Панує культура брехні. “Нагору” у будь-якому випадку подають інформацію про те, що “обстановка контрольована”. Бо якщо фіксувати помилки й робити розбір, то за ці помилки мав би хтось відповідати.
От я у вихідні була в Донецькій області й дізналася, що досі у війську заборонений такий термін, як “планування відходу”. Може бути хіба що “утримання положення” чи “відновлення положення”. Надходить нереалістичне бойове розпорядження на відновлення положення. І що в такому випадку робить командир? Бере п’ятьох людей, яких перескерували в піхоту, відправляє їх на позиції, розуміючи, що ніякого ефекту не буде й що ці люди, найімовірніше, загинуть”.
Нині бракує системних рішень, зокрема кадрових, з боку президента, наголошує пані Безугла. “Ми вже детабуювали тему безладу в управлінні Збройних сил, — зазначає вона. — Пробиваємо цю стіну. Треба дати можливість новому поколінню керівників очолити військо. Бо системні проблеми лише загострюються і коштують людських життів”.
