Нещодавно ветеран російсько-української війни 20-річний Андрій Голопапа отримав відзнаку від Міноборони України, а саме медаль “За поранення”. Однак така нагорода зовсім не викликала у нього відчуття, що держава йому за щось віддячує.
“Я не знаю, хто і коли придумав цю відзнаку, але він точно не мав поняття гідності та поваги. Як на мене, це блюзнірство і вищий цинізм — давати таку медаль. Ніби я щось для цього зробив, аби її отримати. Дякую частині за таку увагу до мого поранення, але не варто було. Я б обійшовся”, — написав ветеран у соцмережі.
...Андрій Голопапа родом із Вараша, що в Рівненській області. Коли розпочалася велика війна, студент другого курсу столичного вишу добровільно пішов у військкомат. На східному фронті Андрій пробув п’ять тижнів. 25 жовтня 2022 року у табір військових прилетіла міна й вибухнула за метр від хлопця. Він дістав важке поранення, яке призвело до ампутації ноги. На Андрія чекало тривале лікування, реабілітація і... нове життя з протезом.
“Ще в червні цього року мені зателефонували з бригади і повідомили, що мене представлено до нагородження, — розповідає Андрій Голопапа. — Але, правду кажучи, тоді мені було не до цього, тож я не розпитував, а вони деталей не повідомляли. У жовтні до мене звернулися з військової частини й сказали, що я отримав медаль за поранення і запитали, куди її можна надіслати. Трохи здивувало те, що медаль “надсилають”. Щиро кажучи, думав, що це буде урочисте вручення, але... Ну а друге, що мене здивувало, що медаль так і називалася — “За поранення”. Коли я вперше це почув, то подумав, що то просто формулювання таке — за що саме я отримую нагороду. Але ні, справді така назва”.
Андрій пояснює, чому назва медалі “За поранення” не подобається багатьом військовослужбовцям.
“За поранення” — це як констатація факту того, що сталося, і тут зовсім не йдеться про досягнення. Бо поранення — хіба воно досягнення? — дивується ветеран. — Така медаль для багатьох військових — як ще одне нагадування про пережите. Бо для кожного з нас поранення вже саме собою дуже важка подія. Важко усвідомити, що це сталося з тобою і що насправді це не твоя вина. Можна сказати, в кожному з нас відбувається боротьба із самим собою... І нагородження за те, що тебе поранили, сприймається ну в дуже негативному ключі. Сам я не зробив нічогісінько для того, щоб отримати це поранення і цю медаль. У наш табір просто прилетіла ворожа міна”.
Натомість, як каже Андрій, нагород заслуговують його побратими.
“На мою думку, медаль дається за звитягу. Я б, наприклад, нагородив медаллю свого побратима — бойового медика, який врятував мені життя! Якби не він, я б просто стік кров’ю. Але, як мені відомо, він жодної медалі чи іншої відзнаки так і не отримав... Нагороджувати за щось, що сталося не з твоєї вини, як у моєму випадку, за якісь негативні речі, це дуже неправильно”.
Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ “Права справа”, зауважує, що вручення військовим медалі “За поранення” є загальносвітовою практикою.
“Наприклад, в Австро-Угорщині була аналогічна медаль “За поранення”, яку запровадив останній імператор Карл I, — каже Дмитро Снєгирьов. — Починаючи з 1917 року, від імені президента США усім американським військовослужбовцям, які загинули або були поранені внаслідок дій противника, вручають медаль “Пурпурове серце”. Ця медаль вважається однією з найбільш шанованих відзнак у США.
В Україні ж нагородження медаллю “За поранення” започатковано у 2019 році. Вона є копією медалі “За жертву крови в боях за волю України”, встановленої у 1980 році Президією Ради УНР в екзилі. Тож ми намагалися показати, що є правонаступниками УНР, що в нас державність починається не з часів розпаду Радянського Союзу і що в нас є певна історія мілітарних нагород протягом сотень років”. Експерт зауважує, що військового може бути нагороджено такою медаллю лише раз. Крім неї, вручають знак у формі стилізованого зображення лаврової гілки, що відповідає ступеню поранення.
Андрій Голопапа наводить ще один дивний випадок з врученням військових нагород.
“Мій знайомий ветеран на протезі з Вінниччини Роман Кашпур отримав нагрудний знак “Знак пошани”. Нагорода датована 2019 роком, а отримав він її цього року в жовтні — через чотири роки після поранення! Так не має бути. Це знак неповаги до військового”, — переконаний мій співрозмовник. У 2016 році Роман Кашпур пішов добровольцем боронити країну. Через рік підписав контракт зі Збройними силами України. У травні 2019-го боєць зазнав поранення біля Мар’їнки, і як наслідок втратив частину ноги. За його словами, через місяць після поранення документ про нагороду для нього вже був підписаний. Але…
ЩО ТРЕБА ЗМІНИТИ У СИСТЕМІ НАГОРОДЖЕННЯ
На думку Андрія Голопапи, система нагородження військових потребує істотних змін.
“Вважаю, що те, кого слід нагороджувати, також мали б визначати військовослужбовці, — каже ветеран. — Наприклад, після ротації взвод міг би обговорити, кому вручити медаль. Можна було б запровадити, наприклад, анонімне голосування. Бо тепер за такими рішеннями стоять командири батальйону чи роти. Але людина, яка перебуває за кілька десятків кілометрів від зони бойових дій, не може визначати, хто з військовослужбовців “на нулі” заслуговує цієї нагороди. Вирішувати мали б солдати, які на передовій, бо вони там бачать, хто справді й чого вартий.
А ще ні я, ні багато моїх побратимів не сприймають відзнаки як те, що держава тобі таким чином віддячує. Бо коли найвищі державні нагороди, як-от звання Герой України, отримують усілякі “бойки”, то ставлення до цих нагород відповідне. Перш за все потрібно нагороджувати справді гідних людей”.
Військовий експерт Дмитро Снєгирьов погоджується, що звання Героя України дискредитовано.
“Це пережиток радянської спадщини. Поясніть, якщо в Києві демонтують комуністичну зірку, то чим ця зірка на пам’ятнику відрізняється від ордена “Золота Зірка”, який вручають Герою України? — зауважує Дмитро Снєгирьов. — Ми фактично скопіювали вищу державну нагороду СРСР. Звання також дискредитоване списком нагороджених, адже у ньому дуже багато людей, які працювали проти інтересів України, неприхованих зрадників! Але чомусь наказів про нагородження їх досі не скасовано.
До того ж у більшості випадків нагородження залежить від політичної лояльності претендента на це високе звання і абсолютно не залежить від заслуг перед державою. Тому потрібно змінювати нагородну систему України, зокрема щодо звання Героя України. Варто створити комісію, яку мають представляти не лише правоохоронні чи спеціальні органи, а моральні авторитети. Бо я не розумію, як можна ставити в один ряд зрадників і військових, які віддали своє життя за нашу державу”.
До речі, на сайті президента України зареєстровано сотні петицій, мета яких надати звання Героя України загиблому військовослужбовцю. Щодня у соцмережах з’являються прохання підписати ту чи ту з них. Однак з тих петицій, які розглянув президент, далеко не всі отримали ствердну відповідь. Чому так?
“За те, що петиція набирає 25 тисяч голосів, звання Героя України не надають, — пояснює Роман Лихачов, адвокат приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини. — У Законі “Про державні нагороди України” сказано, що звання “Герой України” присвоюється президентом громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначних трудових досягнень. Однак ніде не написано, що ж таке визначний геройський вчинок, немає чітких критеріїв.
Подання на нагородження військовослужбовця надходить з військової частини, де служив боєць. Саме там йому дають оцінку і вносять свою пропозицію Міністерству оборони. Тому родичам раджу насамперед звертатися у військову частину, в якій служив боєць. Потрібно брати службове розслідування, в якому досить часто міститься інформація про те, як саме загинув військовослужбовець. І нагадаю, що до нагороджень можуть бути представлені особи, у яких нема дисциплінарних стягнень”.