“Бажаєш залишити курс? Урвався терпець? Дзвони у дзвоника, юнець! Заходь, розслабся та очікуй начальства! Підрозділи спецпризначення не для всіх”. Такий напис поряд зі справжнім дзвоном встановлено при вході до штабу Навчально-бойового центру підготовки до спеціальних дій, що на полігоні у Вишгороді. Справді, бути спецпризначенцем — це надзвичайно складна робота. У цьому я переконалася, побувавши на навчаннях снайперів з участю канадських інструкторів.
“Снайперів готуємо до виконання різних завдань — як контртерористичних, так і під час воєнних дій, — розповідає 49-річний підполковник Віктор Воскобоєв. — Бійці мають вміти визначати дальність до цілі, швидкість вітру, орієнтуватись на місцевості без приладів, водити військову техніку, стрибати з парашутом, приховано пересуватись, маскуватись. При цьому — бути стресостійкими, адже іноді потрібно більше доби
лежати в засідці, перш ніж виконати постріл”.
Тепер у Центрі вперше відбуваються навчання базового курсу з використанням стандартів країн — членів НАТО. Керівник групи радників, які прибули з Канади в рамках місії UNIFIER, 35-річний сержант каже: “Навчаємо нацгвардійців безпеки поводження зі зброєю, ведення спостереження, визначення відстаней, снайпінгу (приховане переміщення. — Авт.), тактичних дій, стрільби з гвинтівки калібру 308...”
“ПО ГОТОВНОСТІ — ВОГОНЬ!”
Курсанти прокидаються о 6.30. Далі — зарядка, після чого починається гра Кіма. “Це гра на увагу й тренування пам’яті”, — пояснює начальник служби підготовки снайперів ГУ Нацгвардії України. Сьогодні курсанти виконуватимуть вправи на шліфування навичок стрільби. Наразі мішені встановлено на відстані 100 метрів, згодом дистанцію збільшать до 700 метрів.
...На вогневій позиції 16 бійців облаштовують місця для стрільб, готують зброю. Курсанти отримують 20 патронів. “Після дозволу на вогонь, за готовністю, починаєте стріляти, — наказує інструктор. — Не поспішайте, щоб не зірвати пострілу”.
Зараз курсанти виконуватимуть постріли на кучність — вміння стріляти в одну точку. Звучить команда: “Три набої. По готовності — вогонь!” Лунають постріли.
Після виконання вправи бійці розряджають зброю, це перевіряють інструктори. “Боєприпас може бути в магазині чи патроннику”, — пояснює мені один з них.
Курсанти з інструкторами йдуть до мішеней. “Є кучність, — кажуть інструктори. — Треба зробити поправки,
але стріляють вони непогано”.
...Лунає нова команда: “Робимо ще одну контрольну серію у точку прицілювання. До зброї! Три — в магазин! По готовності — вогонь!” Знову чути клацання затворів гвинтівок, а за кілька секунд — постріли.
Після виконання завдання курсанти беруть блокноти. “Записуємо поправки, ведемо статистику стрільби”, — пояснює 26-річний боєць. На службі він сім років. Спершу був у спецназі, а понад рік тому пішов у снайпери. Каже, вчитись потрібно, аби точно стріляти з першої спроби.
До речі, холодним називають перший постріл з “необкатаного” ствола, в якому можуть залишатись рештки спецзасобу після чищення. Це може призвести до відхилення під час першого пострілу.
“Треба знати, яким є це відхилення, — зауважує боєць. — Приміром, на відстані сто метрів воно може бути 1 — 2 сантиметри, але якщо дистанція — кілометр, може перевищувати й 10 сантиметрів. Ми це враховуємо, аби зробити перший постріл ідеальним”.
5 ВІДТИСКАНЬ — І ДО ЗБРОЇ
Інструктор показує мішень, на якій зображено шість людських голів різного розміру.
“Перший постріл виконуєте у велику голову”, — каже. Складність першого завдання у тому, що стрілець має стояти, по команді “вогонь” за одну хвилину зайняти положення біля зброї й виконати постріл у мішень. Після цього бійці аналізують виконання завдання.
Наступна частина вправи — з ускладненнями. “Займаємо положення з опорою лежачи й на мою команду робимо 5 відтискань”, — каже інструктор і починає рахувати. Після цього звучить команда “вогонь”.
Боєць має хвилину, щоб зарядити гвинтівку й зробити 4 постріли в ту саму голову. Відстрілявшись, бійці аналізують свою влучність, роблять записи у блокнот.
...І знову команда “вогонь”. Цього разу всього за 5 секунд треба зробити постріл у голову номер 2. Тоді у бійців є ще 5 секунд на другий постріл у ту саму мішень.
Хвилина на відпочинок і дозаряджання магазину, опісля чого потрібно за півтори хвилини зробити три постріли в будь-яку мішень з номерами від 3 до 6. “Усі постріли мають бути в одну з обраних вами мішеней”, — наголошує інструктор.
Опісля бійці збирають гільзи, а інструктори аналізують результативність кожного з них. “Для першого разу доволі непогано”, — констатує канадський сержант.
Тим часом один з курсантів ставить риторичне запитання: “Чому на мішенях — не голова Путіна?..”
ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ ІДЕАЛЬНИЙ ПОСТРІЛ?
Виявляється, аби влучно стріляти, важливим є положення тіла снайпера біля гвинтівки, правильне дихання, плавний спуск курка. Усього цього навчають на занятті під назвою “Інтегрований акт пострілу”.
“Снайперові важливо максимально підлаштуватись до своєї гвинтівки, — пояснює т. в. о. начальника Навчально-бойового центру. — Ноги мають бути розслаблені, стопи — притиснуті до землі, торс — ненапружений. Зброя ж умовно має проходити через центр маси стрільця й бути продовженням його тіла”.
Важливо “підігнати” гвинтівку під антропологічні дані тіла так, аби було зручно навіть спати на ній. Бо дискомфорт і напруга призведуть до втоми й неточної стрільби. “Стріляти треба на плавному вдиху (боєць має наповити легені повітрям і затримати дихання на кілька секунд), на піввидиху чи повному видиху. Помилкою є стрільба під час дихання”, — додає 28-річний інструктор з військового снайпінгу.
43-річний курсант, який на посаді снайпера вже три роки, каже, що одна з основних рис снайпера — сила духу. “Зайшовши на позицію, важливо не вистрелити раніше, ніж треба, не розкритись, — пояснює. — У критичний момент — не злякатися, не залишити зброї, повернутись, навіть зазнавши поранення”.
Якось його товариша на фронті після виконання завдання виявив ворог, став обстрілювати мінами. Боєць зазнав осколкового поранення у правий бік. Думав, що вмирає. “Але зібрав волю в кулак і дістався до своїх, не кинувши при тім зброї, — ділиться нацгвардієць. — Після лікування повернувся у стрій. Така витримка — обов’язкова для снайпера”.
ТИХО ПРИЙШОВ, ТИХО ПІШОВ
У бійців пів години на обід, далі — заняття з топографії, яке триватиме чотири години. Курсанти готуються до виїзду в ліс, там отримають координати першої точки, діставшись до якої, знайдуть координати наступної. І так мають дістатися до п’яти точок. “На їхньому шляху будуть чагарники, хащі, болота, які вони мають подолати і дістатись за картою до кінцевої точки”, — пояснює підполковник Віктор Воскобоєв.
О 23.00 почнеться заняття з нічного орієнтування. Курсанти матимуть лише карту, компас і лінійку. Вони вчитимуться визначати, де розташовується ворог, і приховано пересуватись по місцевості.
“Наш девіз: тихо прийшов, тихо пішов, — констатує 26-річний курсант. — Ми маємо не лише стріляти, повинні вміти збирати інформацію шляхом спостереження чи підслуховування, іноді підкрадаючись до ворога на відстань до ста метрів. А для цього треба вміти маскуватись”.
Це можна зробити гілками, травою, листям, які ростуть саме на тій місцевості, де працює снайпер. Також потрібно правильно застосовувати кольори (не користуватись непритаманними для тої чи іншої місцевості), вміти працювати з формами (уникати прямих ліній, приховувати чіткий силует людини).
“Завдяки таким умінням уночі можна лежати за десять метрів від ворога і не бути виявленим, — запевняє курсант. — До речі, розмову людей уночі в лісі можна чітко чути на відстані до 300 метрів”.
***
Курсанти констатують: це доволі інтенсивний і важкий курс, пройти який вкрай важливо для набуття необхідних знань і навичок, підвищення свого професійного рівня. Щоб протистояти ворогу і перемагати. До слова, за весь час роботи Навчально-бойового центру тут ніколи не лунав звук дзвона, встановленого при вході до штабу. “Не пролунає й цього разу”, — запевняють курсанти. Я їм вірю!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, де відпочивають народні депутати