Можливе звільнення територій, які росія захопила на Півдні України, жваво обговорюють уже декілька місяців. Військово-політичне керівництво держави неодноразово заявляло: деокупація обов’язково буде, Україна не віддасть ні клаптика своєї землі. Водночас наголошувало, що для здійснення будь-яких операцій зі звільнення треба накопичити вдосталь сили і матеріально-технічних ресурсів. Тож заява міністра оборони неабияк збурила суспільство. “Невже час контрнаступу настав?” — питають люди одні в одних.
Так це чи ні, обговорюємо з військовим експертом полковником Сергієм Грабським, аналітиком Conflict Intelligence Team Кирилом Михайловим і військовим оглядачем В’ячеславом Шрамовичем.
“Заявами Резнікова і Зеленського наше військово-політичне керівництво заочно відповідає на тези путіна про те, що росіяни нібито “ще не починали воювати”, — вважає В’ячеслав Шрамович. — ЗСУ своєю чергою демонструють, що наша армія не лише обороняється, а й здатна проводити наступ, нівелюючи всі зусилля російської. Також ця заява є публічною відповіддю на попередні погрози росії про можливий наступ на Одесу і Придністров’я. Як на мене, це адекватна відповідь на залякування”.
“Зазвичай про намір розпочати контроперацію не оголошують. Але, можу припустити, цю заяву міністр зробив, аби змусити росіян перекинути деякі свої частини на херсонський, запорізький чи криворізький напрямки. Рельєф цих територій, порівняно з донбаським, значно спрощує для нас процес знищення ворога. Тож можна припустити, що це спроба виманити російські війська у степ і зменшити потужність наступу на Сході, — вважає Кирило Михайлов. — До того ж у сучасних реаліях приховати підготовку до наступу і масштабне перекидання військ неможливо”.
“Декларація про визволення Півдня абсолютно слушна і своєчасна. Ніхто не має сумніву в тому, що ми повинні це зробити. Однак мене дивує, що наказ віддано міністрові оборони, який не несе відповідальності за планування військових операцій. Такі заяви мав би озвучувати головнокомандувач Збройних сил, — каже Сергій Грабський. — Також є питання до того, коли, як і якими силами ми звільнятимемо Південь. Хочу вірити, що наше військово-політичне керівництво має ці відповіді. Бо наразі противник володіє оперативною ініціативою. Він ще здатний перегрупувати сили і засоби на цьому напрямку фронту, а це може зробити наше завдання непідйомним. Нагадаю, що на Донбасі ворог переважає нас у 5 — 6 разів і там про ніякий наступ українських сил не йдеться. Якщо ж росіяни зосередять такі самі сили на Півдні, просунутися нам не вдасться”.
— То коли наші війська можуть почати операцію з деокупації?
К. Михайлов:
— Ні Олексій Резніков у своїй недавній заяві, ні Ірина Верещук, яка закликала мешканців Херсонщини покидати окуповані території, не кажуть про точний час наступу. Це й зрозуміло, адже така інформація не підлягає розголошенню. Ми дізнаємося про це вже постфактум.
В. Шрамович:
— Вважаю, конкретно зараз мова не йде про повну деокупацію Півдня. Йдеться про наступальні дії у напрямку Херсона. Якщо (а точніше — коли) вони будуть успішними, противника на цій ділянці фронту відсунуть на інший берег Дніпра. І лише тоді можна буде говорити про початок деокупації Півдня.
— Які сили й засоби нам потрібні, щоб уможливити деокупацію?
С. Грабський:
— Канони оперативного мистецтва передбачають, що сторона, яка йде в наступ, має мати перевагу в особовому складі, озброєнні та військовій техніці. Ми маємо мати достатні сили для здійснення наступальних дій та проведення маневрових операцій — потрібно чимало бойової броньованої техніки різних моделей, достатню кількість засобів вогневого ураження (у нашому випадку це переважно артилерія) і систем залпового вогню. Також необхідна перевага в повітрі та надійне прикриття наших наступальних підрозділів силами та засобами протиповітряної оборони.
Тобто, якщо на правому березі Дніпра на Херсонщині нині зосереджено орієнтовно 10 тисяч ворожих військ, нам потрібно сконцентрувати там щонайменше 30 тисяч власних бійців. Їхній сотні танків ми маємо протиставити 300 наших. Для забезпечення наступу ми маємо мати не дев’ять високомобільних артилерійських ракетних систем HIMARS, як тепер, а десятки одиниць.
— За словами міністра оборони Резнікова, щоб деокупувати Південь, Україна накопичує мільйонну бойову силу, оснащену західною зброєю. Чи справді для цього потрібна така кількість бійців?
К. Михайлов:
— Думаю, міністр мав на увазі сукупну кількість працівників силових органів. Зокрема, 700 тисяч осіб — це бійці ЗСУ. Ще 300 тисяч — співробітники Нацгвардії, полісмени, прикордонники тощо. Ця цифра цілком реалістична.
С. Грабський:
— Не варто думати, що всі ці сили ми кинемо проти противника на південному напрямку. Це недоцільно й нереально. В нас досі є інші операційні напрямки, які потребують уваги й зосередження сил.
— Чому зі стратегічного боку деокупація Півдня для України надважлива?
С. Грабський:
— Вдалі дії там відкривають нам шлях до цілого ряду наступних операцій. Так, вирішивши питання з правобережною Херсонщиною, ми ліквідуємо загрозу потенційного здійснення наступальних дій на Миколаїв та Одесу, а також знищимо наступальний потенціал противника й зруйнуємо його плани.
Наступним етапом стане звільнення північнотаврійського напрямку й вихід на берег Азовського моря: це зруйнує старання противника забезпечити сухопутний коридор до Криму та позбавить його можливості постачати на півострів воду з Північнокримського каналу. А якщо американці поставлять нам ракети до систем HIMARS, дальністю до 300 кілометрів (а я впевнений, що це станеться), ми зможемо перекрити нашими вогневими засобами увесь Крим. Так ми ускладнимо противникові можливість здійснення ракетних обстрілів території України, адже завдання ударів по базах зберігання крилатих ракет унеможливить їхню експлуатацію.
За наявності ще більш потужних засобів, як-от NASAMS (норвезька мобільна батарея зенітних ракет протиповітряної оборони середньої дальності. — Авт.), перемовини щодо постачання яких нині веде Україна, ми зможемо встановити контроль над повітряним простором Криму й завдавати ударів по портовій системі. Противник буде змушений виводити з-під ударів свої кораблі на кавказьке узбережжя, і таким чином ліквідується можливість здійснення десантних операцій на українському узбережжі Чорного моря. Це також відкриє шляхи для проходження до портів гуманітарних конвоїв і вивезення українського зерна.
К. Михайлов:
— Південь держави — найбільш вигідний для початку масштабних наступальних дій. Наприклад, на Донбасі наразі сконцентровано найбільше російських сил. До того ж там наступ ускладнюють особливості рельєфу. Дії у цьому напрямку зараз були б невиправдано ресурсозатратними. На Півдні ж ситуація абсолютно інша. Тут місцевість сприяє маневрам, застосуванню великої кількості бронетехніки, спробам оточити окремі російські підрозділи. І Південь України має величезне значення для її економіки та обороноздатності. Там величезні сільськогосподарські території та, на відміну від Донбасу, він майже незруйнований.
Південь держави — найбільш вигідний для початку масштабних наступальних дій.
— Як відрізати сполучення Херсона з Кримом?
С. Грабський:
— Здійснити удар по Херсону, потім блокувати можливості противника проводити підтримку своїх військ, розчленувати так званий сухопутний коридор до Криму, вийти на узбережжя Азовського моря і встановити там контроль. Така послідовність операцій — ключ для визволення Півдня, а згодом і півострова.
За умови прориву наших сил у район Херсона, блокування новокаховської переправи й виходу на правий берег Дніпра, ми поставимо під вогневий контроль виходи з Криму, а це, якщо не заблокує, то значною мірою послабить можливості противника щодо забезпечення угруповання, що діє на північнотаврійському напрямку. Це абсолютно досяжне завдання для нас.
К. Михайлов:
— Ця операція складна передусім через її масштаби. Досі ми не бачили настільки потужних наступальних операцій ЗСУ, тож важко оцінювати, чи здатне на таке планування українське командування.
Завдяки системам HIMARS і безпілотникам Bayraktar українська армія наразі має певну перевагу в далекобійних ударах. Якщо ці потужності тільки посилюватимуться, Україна зможе перешкоджати російським контрударам шляхом ураження передових складів боєприпасів чи пального. Це спрощує для українських сил дії на запорізькому й херсонському напрямках.
— За настання ідеальних для нас умов, при яких ми маємо достатньо сил та засобів для такої деокупації, скільки часу може тривати звільнення Півдня?
С. Грабський:
— Будь-яку наступальну операцію планують не більш як на місяць.
К. Михайлов:
— Зараз уже цілком очевидно, що за наявності необхідних сил на звільнення населених пунктів українці витрачають менше часу, ніж необхідно було росіянам для їхнього захоплення. Звісно, хочеться сподіватися на якийсь бліцкриг, адже швидкі операції зменшують ризики для цивільних, які досі є на окупованих територіях. Але ці дії, найімовірніше, будуть уповільнені задля збереження життів українських бійців і мирних мешканців, які є для росіян живим щитом. Тож, можу припустити, цей наступ триватиме декілька місяців.
— Якими можуть бути втрати української армії?
К. Михайлов:
— За умови зниження переваги російської артилерії, яка тепер завдає найбільших втрат Україні, можна сподіватися на те, що вони будуть помірними. Знищення складів у тилу ворога — частина роботи в цьому напрямку.
— I які, у підсумку, в нас шанси на успіх?
К. Михайлов:
— Якщо операція з деокупації буде добре підготованою (ЗСУ суттєво знищать російську систему логістики, зв’язку й командування, а українських бійців навчать діяти в складі великих об’єднань), то шанси на успіх будуть дуже високими. Думаю, якби українська влада не була б упевнена в спроможності забезпечити реалізацію цих умов, про неї поки що не йшла б мова.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як оформити спадщину під час війни
