Нині тут майорять українські прапори, люди вітають одне одного з перемогою, обіймаються і плачуть від щастя! Яким же було життя в області за окупації? Як зустрічали українських військових у Херсоні та в навколишніх селах?
“На Херсонщині російська армія залишила по собі такі ж звірства, як і в інших регіонах нашої держави, куди змогла зайти, — сказав президент Зеленський. — Виявляють тіла вбитих — і цивільних, і військових”.
На звільненій території Херсонщини виявлено катівні окупантів, зокрема у відділках поліції. “Людей тримали в абсолютно нелюдських умовах, — сказав перший заступник міністра внутрішніх справ Євгеній Єнін. — Розстрілювалися гуманітарні конвої”.
...51-річна Ольга Воронцова понад вісім місяців жила під російською окупацією в Херсоні. Каже, що не виїхала з міста, адже не могла покинути хвору маму.
“Українські продукти в магазинах закінчилися ще на початку березня, — розповідає пані Ольга. — Частково їх розкупили містяни, але здебільшого розграбували росіяни”.
Вже у квітні полиці магазинів заполонили російські товари, які завозили з Криму. Вони, каже пані Ольга, були значно дорожчі від українських. Дехто з херсонців наважувався поїхати за продуктами і ліками на неокуповану територію через Василівку.
“Моя сусідка так поїхала за ліками для хворого чоловіка, — розповідає жінка. — Я попросила придбати медикаменти й для моєї матері. Але всі ліки росіяни забрали, дозволили провезти лише два блістери препарату для чоловіка. Все інше просто викинули у смітник...”
В одній з квартир у будинку Ольги заселися окупанти.
“Вони пиячили, — пригадує жінка. — А за два дні до визволення міста ЗСУ втекли. При чому залишили у квартирі свою військову форму, а також суцільний безлад. А на плазмовому телевізорі написали — “Мы вернемся!”
Перед відступом росіяни грабували квартири та мінували місто. “У сусідніх будинках квартири масово розграбовані — при чому навіть ті, де живуть люди. Росіяни заходили й брали все, що хотіли. Передовсім побутову техніку, — каже жінка. — А в магазині біля нашого будинку вони залишили дві розтяжки при вході. Власниця лише дивом на них не підірвалася. В іншій крамниці окупанти залишили розтяжки серед продуктів...”.
Росіяни заходили й брали все, що хотіли. Передовсім побутову техніку.
...Сім’я Наталі Крупко (прізвище героїні на її прохання змінене) з села Кізомис на Херсонщині була змушена розділитися на час окупації. Мама і двоє доньок — 6 і 11 років — виїхали за межі області, а чоловік, 14-річний син та 73-річна мати залишилися вдома.
“Вони пережили пекло, — каже жінка. — Росіяни проводили обшуки в нашому селі. Часто приходили до нас додому, наказували чоловіку повністю роздягнутися, перевіряли, чи має татуювання. Свій телефон чоловік ховав у курнику під гноєм, бо якби знайшли і побачили, що він підтримує Україну, могли б вивезти”.
У селі не було світла, були проблеми з продуктами. “Моя сім’я всю окупацію прожила майже на одній картоплі”, — каже жінка.
Пані Наталя каже, що була неймовірно щаслива, коли дізналась, що її село нарешті звільнили. “Мені подзвонили чоловік і син, вони кричали: “Ми вільні!” Я розплакалась від щастя!” — говорить жінка.
Вона розповідає, що коли українські військові заходили в село, то селяни буквально стрибали від радості!
“Моя знайома принесла величезний букет квітів — такий, що ледве військовим у машину запхала! — каже пані Наталія. — Люди святкували цілу ніч! А ще місцеві пошили величезний український прапор, обмотали автівку мого чоловіка — і він так їздив селом два дні! Емоції не стихають досі! Військовим ЗСУ наші пропонують порожні хати, аби хлопці не спали в окопах. Годують їх, приносять все, що треба. Але про спокій говорити рано, ще дуже гучно у нас, адже окупанти стріляють...”.
“Вже кілька днів у місті не припиняються святкування, — каже 23-річний Іван, житель Херсона. — Ввечері місцеві палили російську символіку і танцювали навколо багаття. Люди натхненні та вмотивовані далі боротись, працювати. Всі неймовірно щасливі!”.
Іван також говорить про нестачу продуктів, адже полиці в магазинах залишились майже порожніми. “Дуже чекаємо на доставку українських продуктів. Також чекаємо, щоб запрацювали відділення банків, пошти. Водопостачання у місті нестабільне, але наші люди вже пристосувались. Як треба, то й до річки ходимо”, — каже він.
