28-ма Міжнародна проща розпочалася з винесення із місцевого храму чудотворної ікони Погінської Матері Божої.
“Історія ікони пов’язана з історією села, — розповідає настоятель монастиря, отець Антоній Яремчук. — У XIII сторіччі прийшов на ці землі хан Буняк, проти якого виступив воєвода Роман (ймовірно, син Данила Галицького). Перед боєм уві сні він почув голос Миколая Чудотворця: “Богородиця допоможе вам здолати ворогів, на місці перемоги збудуєш церкву і назвеш ім’ям Діви Марії”. Воїни, підбадьорені воєводою, кинулися за ворогами і розбили вщент. На честь цієї події село назвали Погонею, бо тут ворогів “погнали”.
Образ Матері Божої вперше з’явився у Погоні на липі біля джерела. Люди зняли його і занесли до церкви. Та на ранок ікона опинилася на колишньому місці. Віряни знову зняли її і поставили у храмі. Уранці образ був на дереві. Тоді люди урочисто занесли його до святині. Більше ікона не зникала, а стала славитися різними чудами. Найтяжчими для святині були радянські часи. У березні 1947-го приміщення монастиря і землю віддали військовій частині НКВД. Енкаведисти пограбували і спустошили обитель, зробили тут стайні, тож ікона зникла. Відродився монастир у 1990-х роках. 28 лютого 2001 року монах Никодим Гуралюк віднайшов ікону. 27 червня 2001 року вона дістала благословення Папи Римського Івана Павла ІІ, який був із візитом в Україні. Відтоді образ зберігається у монастирському храмі.
...Особливе значення під час прощі мають молитви на вервиці. Із вуст тисяч прочан лунають прохання до Господа за припинення війни, за бійців на передовій, зниклих безвісти, поранених, полонених, медиків, волонтерів. “Нині молюся за двох похресників, які воюють, та за упокій убитого в полоні сусіда. Хай всі наші захисники повернуться живі й здорові”, — каже, витираючи сльози та перебираючи зернятка вервиці, 53-річна Марія Гордій.
67-річний Олег Ясінський зі Львова розповів, як молитва на вервиці врятувала на фронті життя синові його друга. “Іван щодня молиться на вервиці. Носить із собою кілька, — мовить чоловік. — Одного разу йому після вечері стало дуже зле, і він відійшов, аби “очистити організм”, у руках тримав вервицю. За мить туди, де ще кілька хвилин тому був син друга, прилетів снаряд. П’ятеро вояків загинули, восьмеро — важко поранені, а в Івана лише... розлад шлунка”. І таких історій з фронту, каже чоловік, переповідають багато.
19-річна волонтерка Ганна Олійник з Тернополя додає, що разом з подругами сплела 250 вервиць, які передали на фронт. “Кожна вервиця сплетена з молитвами та з побажаннями перемоги, сили і сміливості в бою, — каже юнка. — Із вервицею моя бабуся десятирічне ув’язнення у радянській тюрмі пережила, із Сибіру повернулася, дожила до 97 років. І нашим хлопцям, переконана, вервиці допоможуть”.
